Перекладацькі відповідники

 

Одна з перекладацьких проблем – проблема перекладності. В. Гумбольдт у листі до видатного німецького перекладача Августа Шлегеля писав: «Кожен переклад здається мені безумовною спробою вирішити завдання, яке неможливо виконати. Тому що перекладач повинен розбитися об одну з двох підводних скель: занадто точно додержуватися свого оригіналу за рахунок мови власного народу, чи своєрідності власного народу за рахунок свого оригіналу». Подібні погляди, які пізніше були названі «теорією неперекладності», поділяла більшість лінгвістів (зокрема Kaccipep, Вейсгербер, Ceпip, Уорф та іншi).

Теорія неперекладності була спростована живою перекладацькою практикою. Ще О. Пушкін казав про перевисловлювання того, що висловлене автором в оригіналі. М. Гоголь пропонував іноді відходити від слів оригіналу для того, щоб бути до нього ближче. Л. Толстой вважав, що не слід перекладати слова, а іноді й зміст, а головне, потрібно передати вплив.

Більшість сучасних лінгвістів вважають, що проблеми неперекладності взагалі не існує або вона відносна. Проте ступінь цієї відносності оцінюється по-іншому. Прибічником ідеї неперекладності є англійський лінгвіст У. Уштер. Він не згодний з тим фактом, що можна точно, без вилучень чи додавання передати зміст оригіналу іноземною мовою, змінивши при цьому лише форму вираження. Він впевнений, що зміст та форма нерозривні, й тому, якщо форми вираження різні, то семантична еквівалентність недосяжна.

Видатний французький лінгвіст Ж. Мунен стверджує, що кожна мова розділяє навколишній світ по-своєму – теоретично люди, що говорять різними мовами, ніколи не кажуть одне й те саме, однак Ж. Мунен сперечається з тими, хто на ґрунті незбігу семантичних категорій в різних мовах, робить висновок про існування принципової неперекладності. Зараз, говорить французький вчений, немає мов, які б не стикались одна з одною, i тому «перекладність» / «неперекладність» – поняття відносне та залежить від екстралінгвістичних факторів.

Англійський лінгвіст Дж. Кетфорд виділяє дві категорії труднощів під час перекладу:

1) труднощі  лінгвістичні  (наприклад, українське слово «згори» можна перекласти на англійську мову як from, above, from upstairs, from top залежно від контексту);

2) труднощі, що пов’язані з передачею культурних цінностей країни (наприклад, фінське слово «сауна» та англійське «bathhouse» виражають piзнi поняття, хоча обидва означають «лазня», але більш еквівалентного поняття слова «сауна» в англійській мові немає).

Німецький лінгвіст О. Каде пов’язує проблему перекладу (як i адекватності) з метою, заради якої виконується переклад. I це дуже важливо, оскільки іноді немає потреби передавати вci еквіваленти оригіналу, а достатньо лише більш-менш точної передачі змісту.

Мовна своєрідність будь-якого тексту, орієнтованість його змісту на певний мовний колектив, що має лише йому притаманні «фонові значення» та культурно-історичні особливості, не можуть бути абсолютно «відтворені» іншою мовою. Неможливість відтворити в перекладі особливість оригіналу – це лише поодинокий прояв загального принципу нетотожності змісту двох текстів на piзниx мовах (а якщо говорити про абсолютну нетотожність, то й двох текстів на одній мові, що складаються з неоднакових одиниць, «абсолютно нетотожних» не icнує). Якщо при перекладі з української, російської мови на англійську вказівка на рід втрачається, то з точки зору комунікації, така втрата не тільки неважлива, але й бажана (наприклад: я прийшов, я прийшла – I  came).

В. Н. Комісаров прийшов до достатньо правильного вирішення питання перекладності. Biн упевнений, що в результаті процесу перекладу створюються тексти, які можуть бути заміною оригіналу, вони i є оригіналом, але на іншій мові. В. Н. Комісаров доходить висновку, що «проблема перекладання» зводиться до питання про ступінь подібності оригіналу до перекладу як максимально можливого теоретично, так i реально досяжного в конкретних умовах здійснення процесу перекладу.

Потрібно зупинитися на моделі процесу перекладу, запропонованій американським лінгвістом Ю. Найда. Biн виділяє дві такі моделі:

метод прямого переключення, що базується на послідовності правил формального узгодження;

метод непрямого переключення, до якого входять аналіз, перенесення та переструктурування.

Під час використання методу прямого переключення здійснюється безпосередній перехід від тексту мовою оригіналу (sourсe language) до еквівалентного повідомлення мовою перекладу   (target   language).   Метод непрямого переключення – більш складна модель процесу перекладу. Перший етап – аналіз – полягає у зведенні синтаксичних та семантичних структур до більш простих форм, які легше перекладати, – «ядерних» та «навколоядерних» структур до більш простих та семантично більш очевидних. Ю. Найда демонструє необхідність застосування такого методу для виявлення розбіжностей у значеннях сполучень однакової семантичної структури. Так, «his failure» трансформуються в «he failed», a «his arrest» – в «they) arrested him».

Учений вважає, що на ядерному piвнi значущі відношення між словами виражені більш зрозуміло. На цьому piвнi в різних мовах можна знайти бiльшe структурних подібностей та еквівалентів, ніж на рівні поверхневих структур. У ядерних структурах об’єкти звичайно представлені іменниками, події – дієсловами, абстрактні поняття – прикметниками та прислівниками, а слова для зв’язку – прийменниками, сполучниками i т. д.

Ю. Найда доходить висновку, що другий момент процесу перекладу можна здійснити з мінімальними викривленнями, якщо синтаксичну структуру на етапі аналізу привести до стану, коли зміст, що вона виражає, буде найменш двоїстим. Але це не означає, що переклад на іншу мову зостанеться на ядерному чи навколоядерному рівні. Повідомлення пoтpiбно знову трансформувати, розгорнувши ядерні структури в мові перекладу. Мета цієї операції – відтворити повідомлення в найбільш еквівалентні форми та приблизити його максимально до такого психологічного впливу на читача чи слухача, який був би характерним для оригіналу. До цього ж Ю. Найда особливу увагу приділяє проблемі стилю, тому що якість перекладу більшою мipою залежитъ від його стилю, ніж від якихось інших ознак.

Тепер про «білі плями» під час перекладу: про терміни, загальні назви, географічні назви i т. п., які не вдається знайти та розшифрувати на відміну від художнього перекладу, де такі назви краще не перекладати взагалі чи замінити їх змістовно зрозумілим читачеві узагальненням. У науково-технічному перекладі таких «білих плям» не повинно бути. Їх неможливо ні випускати, ні узагальнювати. Більше того, в науково-технічному тексті таких незнайомих термінів чи назв не має бути, автор зобов’язаний робити посилання на джерело інформації. Щодо слів з інших мов (в англійській це переважно латинь), то їх не слід перекладати нi в художньому, нi в науково-технічному тексті. Потрібно звернути увагу на те, що в художньому перекладі не варто робити примітки, а для науково-технічного перекладу примітки бажані, якщо вони пояснюють зміст терміна, скорочення чи посилання на авторство. Ще одна розбіжність науково-технічного перекладу та художнього перекладу – це те, що технічний переклад не припускає ніяких інформаційних втрат. У художньому перекладі втрати інформації неминучі. Цей факт зумовлений розбіжностями в культурних та мовних традиціях, розбіжностями в системі образів автора тексту та перекладача. Однак завдання перекладача полягає в тому, щоб спробувати у перекладі зберегти якомога більше інформації.

На принципі відповідності ґрунтується переклад традиційний (зроблений людиною) та машинний (автоматичний). Ідея автоматизації перекладу виникла майже одночасно з виникненням комп’ютера. Робота базується на принципі порівняння слів різних мов на основі спільності значення. Складність для машини полягає у відокремленні словосполучень від окремих слів. Неможливо занести до словника системи вci словосполучення, а принципу виділення словосполучень немає. Людина відшукує їx інтуїтивно. Разом зі значенням контекст «підказує» людині, що ці слова є єдиним цілим та не повинні сприйматися окремо. Більше того, людина розуміє, що її знання не достатні, та утримується від абсурдного перекладу. Людина – самонавчальна система, що поповнює свої знання та виправляє допущені помилки.

Перед тим як виконувати переклад, перекладач визначає, яким повинен бути текст перекладу: повним чи частковим. У першому випадку він виконує повний переклад, а у другому – неповний. Одним із найпоширеніших видів перекладу є скорочений переклад, тобто переклад, що передає смисловий зміст тексту в згорнутому вигляді. Скорочений вид перекладу може бути використаний практично для вcix типів тексту від простого ділового письма до роману. Результатом використання скороченого перекладу є такі тексти, як тези, конспекти, реферати, анотації, дайджести i т. п. Скорочений переклад виконується одним із двох фундаментальних способів перекладу: вибірковий переклад чи функціональний.

Вибірковий переклад як cпoci6 скороченого перекладу полягає у виборі ключових, з точки зору перекладача, одиниць оригінального тексту та їх повному перекладі. Вci інші компоненти оригінального тексту відкидаються як другорядні та не перекладаються взагалі. Такий спосіб дуже часто використовується під час перекладу газетних статей, наукових матеріалів тощо.