Детермінанти перекладацьких дій

 

Головними детермінантами перекладацьких дій є вихідний текст і лінгвоетнічний бар’єр.

Під «текстом» розуміють будь-яку вербалізовану комунікативну подію мовленнєвої діяльності людини незалежно від «форми» або   «способу»   вербалізації.   Інакше   кажучи,   текстами   потрібно вважати як писемні, так і усні структурно, семантично й комунікативно завершені повідомлення.

У лінгвістиці існує багато класифікацій типів вихідного тексту, проте для адекватного перекладацького аналізу тексту. Класифікація Ю. Сорокіна та Дж. Сінклера враховує, перш за все, вплив тексту на адресата, дейктичні параметри тексту та його зв’язок із «реальним світом».

Суть класифікації, що пропонується, полягає у тому, що всі тексти можна розмістити уздовж умовної шкали, крайню ліву точку якої займають нехудожні тексти, що безпосередньо змінюють поведінку людей, впливаючи насамперед на їхній розум та «прагматизм» («тексти-артефакти»), а крайню праву точку займають художні тексти, які також можуть змінювати поведінку людей, але непрямим шляхом, впливаючи передусім на їхні почуття та естетичний смак («тексти-ментефакти»).

Згідно з цією класифікацією до групи текстів-артефактів потрапляють, юридичні тексти (міжнародно-правові документи: договори, угоди, конвенції, пакти, декларації, ноти тощо; тексти конституцій, статутів, законів), оскільки вони змінюють поведінку адресатів (країн, організацій, установ або громадян), зобов’язуючи їх (наказуючи, дозволяючи, забороняючи, рекомендуючи їм) діяти певним чином. Це так звані тексти-перформативи, тобто «тексти-акти» у повному розумінні цих слів. Далі йдуть науково-технічні тексти, які описують результати реально проведених досліджень та спостережень або будову істот, приладів, машин та механізмів. За ними йдуть інформаційні тексти констатуючого комунікативного типу, які інформують адресата про певні події (наприклад, тексти прес-релізів, інформація про погоду). У будь-якому разі тексти-артефакти змінюють або описують реально існуючий світ або поведінку живих істот. Ці тексти позбавлені емоційності, у них практично не застосовуються стилістичні прийоми та експресивні засоби мови. До групи текстів-ментефактів потрапляють художні тексти всіх типів та жанрів. Цілком очевидно, що твори художньої літератури відображають творчий погляд митця на світ, його неповторне, індивідуальне бачення світу. Так звану «сіру зону» (від англ. «grey zone» – «зона   нестабільності, невпевненості») становлять тексти, які відображають реальний світ, проте мають певні елементи художніх текстів, а саме – емоційність та застосування всього арсеналу стилістичних прийомів та експресивних засобів.

Комунікативна мета цих текстів – довести точку зору автора, переконати адресата в правоті автора, апелюючи як до реальних фактів, так і до емоцій, і, таким чином, змінити поведінку адресата. До цієї групи входять так звані публіцистичні тексти (авторські статті, гострі полемічні публікації, дотепні коментарі, тексти, які промовляють ведучі ток-шоу тощо), тексти ораторського стилю (виступи та промови президентів, парламентарів, публічні виступи громадських та політичних діячів тощо), тексти інтерв’ю, мемуарів, особистих листів тощо.

Тексти-артефакти перформативного тексту (юридичні та інші «зобов’язувальні» тексти) мають дейктичну формулу типу «я / ми» – зараз тобі / вам наказуємо, рекомендуємо, дозволяємо, забороняємо діяти певним чином тощо». Сила комунікативного впливу цих текстів виходить безпосередньо від «я / ми» автора, а їхній темпоральний дейксис – це теперішній та майбутній час, оскільки неможливо зобов’язати когось щось зробити у минулому часі. Критерій істинності / неістинності не може бути застосований до цих текстів.

Тексти-артефакти констатуючого типу мають дейктичну формулу типу «я / ми – зараз тобі / вам повідомляємо (інформуємо) про те, що відбулося, відбувається або відбудеться». Сила їх комунікативного впливу пов’язана, швидше за все, із фактором істинності / неістинності самої текстової пропозиції, хоча автор і відповідає за істинність фактів, про які він інформує. Темпоральний дейксис цих текстів – минулий («що відбулося»), теперішній («що відбувається») або майбутній час («що відбудеться»).

Тексти-ментефакти взагалі не повідомляють про «реальні» події, оскільки за цими текстами стоїть творче «я» автора, а весь їх пропозиційний зміст є вторинним по відношенню до реального світу. Адресат (читач, слухач) сприймає художні тексти «на віру», а не через необхідність (наказу, угоди, рекомендації, поради) діяти певним чином, як це спостерігається у випадку з текстами-артефактами.

Таким чином, комунікативний вплив текстів-артефактів зумовлений насамперед тією мірою влади, яка в них міститься. Художні тексти-ментефакти, навпаки, впливають на адресата, апелюючи до його емоцій, почуттів і, врешті-решт, до його віри (англ.: «belief») в те, про що розповідає митець.

Значно складніше виглядає ситуація з текстами «сірої зони», які, з одного боку, повідомляють про реальні факти, а з іншого – апелюють до емоцій, почуттів та віри в те, про що повідомляє автор, який у такий спосіб намагається «завоювати» адресата.

Отже, під часу перекладу приймаються рішення, які спираються на зміст тексту, на базові знання та на знання ситуації (а це вже рішення, прийняті на основі позалінгвістичної інформації).