2.2 Діагностика ймовірності банкрутства підприємства

 

Діагностика банкрутства – система цільового фінансового аналізу, що спрямована на виявлення параметрів кризового розвитку, які можуть призвести до банкрутства підприємства у майбутньому.

 

Від цілей і методів здійснення аналізу фінансового стану діагностика ймовірності банкрутства підприємства поділяється на дві підсистеми: експрес-діагностика банкрутства і фундаментальна діагностика банкрутства.

Експрес-діагностика характеризує систему оцінки фінансового розвитку підприємства на основі даних його фінансового обліку та стандартних алгоритмів аналізу. Система експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового стану підприємства і дозволяє застосувати оперативні заходи щодо їхньої нейтралізації. Дана система ефективна на стадії легкої фінансової кризи. За інших масштабів кризового стану дана система обов'язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики.

Фундаментальна діагностика – це система оцінки параметрів кризового розвитку підприємства, що використовує методи факторного аналізу та прогнозування.

Фундаментальна діагностика (і прогнозування) банкрутства здійснюється шляхом оцінки фінансового стану за допомогою фундаментального комплексного аналізу, в основі якого лежить використання спеціальних методів виявлення та оцінки ступеня негативного впливу окремих факторів на кризовий розвиток підприємства.

Для діагностики ймовірності банкрутства підприємства використовують підходи, що передбачають:

аналіз фінансової стійкості на основі визначення рівня забезпеченості джерелами формування запасів і витрат (трикомпонентний показник типу фінансової ситуації);

аналіз матриць фінансової рівноваги;

методику, рекомендовану українським законодавством;

систему оціночних показників-індикаторів кризового стану;

факторні регресивні і дискримінантні моделі;

експертну діагностику;

інтегральні показники;

рейтингову оцінку на базі ринкових критеріїв фінансової стійкості підприємств тощо.

Існує два підходи до прогнозування банк¬рутства: прогнозування за допомогою фінансових кое¬фіцієнтів та прогнозування за допомогою порівняльного аналізу харак¬теристик підприємств. Для того щоб вирішити, який метод дає найбільш адекватні оцінки стану підприємства, необхідно розуміти, за яких умов той чи інший метод можна використовувати.

Факторні регресивні і дискримінантні моделі

1. Двофакторна модель оцінки імовірності банкрутства підприємства

Однією з найпростіших моделей прогнозування імовірності банк¬рутства вважається двофакторна модель. Вона базується на двох клю¬чових показниках: показнику поточної ліквідності і показнику частки позикових коштів, від яких залежить імовірність банкрутства підприєм¬ства. Ці показники помножують на вагові значення коефіцієнтів, знай¬дені емпіричним шляхом, і результати потім складаються з деякою по¬стійною величиною (сonst), також отриманою тим же дослідно-стати¬стичним способом. Якщо результат Z виявляється від'ємним, імовірність банкрутства невелика. Додатне значення Z свідчить про висо¬ку імовірність банкрутства.

У американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення коефіцієнта:

– для показника поточної ліквідності (покриття) (): -1,0736;

– ¬для показника питомої ваги позикових коштів в пасивах підприє¬мства (): +0,0579;

– постійна величина: -0,3877.

Звідси формула розрахунку Z набирає такого вигляду:

 

                          .                      (2.2)

Для отримання більш точного прогнозу американська практика реко¬мендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності реалізова¬ної продукції, оскільки даний показник істотно впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства Z і рівень рентабельності продажу продукції. Якщо перший показник знаходиться в безпечних межах і рівень рентабельності продукції досить високий, то імовірність банкрутства дуже незначна.

Потрібно мати на увазі, що дана модель розроблена для США, а в нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продук¬тивності праці, інший податковий тягар. Внаслідок цього неможливо механічно використовувати наведені вище значення коефіцієнтів в українських умовах. Однак саму модель з числовими значеннями, відпо¬відними реаліям українського ринку, можна було б застосувати, якби вітчизняні облік і звітність забезпечували досить представницьку інфор¬мацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута двофакторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства, а тому можливі дуже значні відхилен¬ня прогнозу від реальності.

2. Оцінка імовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахун¬ку Альтмана

Цей метод запропонований у 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman). Індекс кредитоспроможності, побудова¬ний за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналі¬зу (Multiple-diskriminant analysis-MDA), дозволяє в першому наближенні розділити суб'єкти господарювання на потенційних банкрутів і не банкрутів. При побудові індексу Альтман досліджував 66 підприємств, поло¬вина яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 рр., а половина пра¬цювала успішно, і 22 аналітичних коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п’ять найбільш значущих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких по¬казників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має вигляд:

                          

                                  ,                  (2.3)

де    = оборотний капітал / сума активів;

= нерозподілений прибуток / сума активів;

= операційний прибуток / сума активів;

= ринкова вартість акцій / сума заборгованості;

= обсяг продажу (виручка) / сума активів.

Результати чисельних розрахунків за моделлю Альтмана показали, що узагальнюючий показник Z може набувати значення в межах [1,81 ÷ 2,99]. При цьому підприємства, для яких Z > 2,99, потрапляють в число фінан¬сово стійких, підприємства, для яких Z < 1,81, є безумовно неспроможними, а інтервал (від 1,81 до 2,99) становить зону невизначеності.

Z-коефіцієнт має загальний серйозний недолік, по суті, його можна використати лише для відносно великих кампаній, що котирують свої акції на біржах. Саме для таких компаній можна визначити об'єктивну рин¬кову оцінку власного капіталу.

У 1983 р. Альтман отримав модифікований варіант своєї формули для компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

 

                    ,             (2.4)

де Х4 – відношення балансової вартості власного капіталу до позикового капіталу. Граничне значення Z = 1,23.

 

В українській практиці робилися численні спроби використання Z-рахунку Альтмана для оцінки платоспроможності і діагностики банк¬рутства, використовувалась комп’ютерна модель прогнозування діагно¬стики банкрутства. Однак відмінності у зовнішніх чинниках, що впли¬вають на функціонування підприємства (міра розвитку фондового рин¬ку, головним чином, слабкий розвиток вторинного ринку цінних паперів, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), а отже, на економічні показники, що використовуються в мо¬делі Альтмана, спотворюють імовірнісні оцінки.

Досвід використання зазначених моделей у ряді країн: США, Канаді, Бра¬зилії, Японії показав, що спрогнозувати імовірність банкрутства за допомо¬гою п’ятифакторної моделі за 1 рік можна з точністю до 90 %, за 2 – до 70 %, за 3 – до 50%.

3. Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану

У 1972 р. Роман Ліс отримав таку формулу для Великобританії:

 

                    ,                  (2.5)

 де   = оборотний капітал / сума активів;

= операційний прибуток / сума активів;

= нерозподілений прибуток / сума активів;

= власний капітал / позиковий капітал.

Граничне значення для цієї моделі дорівнює 0,037.

 

4. Оцінка фінансового стану підприємства за показниками У. Бівера

Відомий фінансовий аналітик Уїльям Бівер запропонував свою сис¬тему показників для оцінки фінансового стану підприємства. З метою діагностики банкрутства він рекомендував дослідити тренди показників. Система показників Бівера та їх значення для діагностики банкрутства наведені в табл. 2.1.

 

Таблиця 2.1 – Розрахунок показників У. Бівера

Показник       Розрахунок    Значення показників

1          2          3          4          5

 

1. Коефіцієнт Бівера (Чистий прибуток - амортизація) / (довгострокові зобов'язання + короткострокові зобов'язання) 0,4 - 0,45        0.17     -0,15

2. Рентабельність активів    (Чистий прибуток / активи)* 100%           6-8       4          -22

3. Фінансовий леверидж     (Довгострокові зобов'язання + короткострокові зобов'язання) / активи         ≤37            ≤50      ≤80

4. Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом (Власний капітал - необоротні активи) / активи            0.4       ≤0,3     ≈0,06

5. Коефіцієнт покриття       Оборотні активи / короткострокові зобов'язання           ≤3,2     ≤2        ≤1

колонка 3 – для сталих компаній;

колонка 4 – за 5 років до банкрутства;

колонка 5 – за 1 рік до банкрутства.

Дана методика також не відображає всі сторони діяльності компанії і не є універсальною методикою для прогнозу імовірності банкрутства.

Згідно з Методичними рекомендаціями передбачено також розрахунок коефіцієнта Бівера з метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибуткового підприємства та попередження банкрутства. Якщо коефіцієнт Бівера протягом 1,5 – 2 років не перевищує 0,2, то структура балансу незадовільна, відбувається небажане скорочення частки прибутку, яка спрямовується на розвиток виробництва. Така тенденція, у кінцевому підсумку, призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг, і його коефіцієнт забезпечення власними коштами стає меншим 0,1.

5. R-модель прогнозу ризику банкрутства

Вченими Іркутської державної економічної академії запропонована чотирифакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R), яка має такий вигляд:

 

                               ,                               (2.6)

де   - оборотний капітал/активи;

 - чистий прибуток/власний капітал;

 - виручка від реалізації/активи;

 - чистий прибуток/інтегральні витрати.

 

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності до значень моделі R визначається таким чином (табл. 2.2).

 

Таблиця 2.2 – Загальна оцінка імовірності банкрутства підприємства за R-моделлю

Значення R (коефіцієнта імовірності банкрутства)         Імовірність банкрутства, %

Менше 0        Максимальна (90-100)

0-0,18  Висока (60-80)

0,18-0,32        Середня (35-50)

0,32-0,42        Низька (15-20)

Більше 0,42    Мінімальна (до 10)

 

До очевидних переваг даної моделі можна віднести те, що механізм її розроблення  та всі основні етапи розрахунків досить прості і можуть бути детально пояснені і обґрунтовані. Але необхідно зауважити, що при про¬веденні оцінки схильності підприємства до банкрутства та розрахунку коефіцієнтів імовірності банкрутства потрібно враховувати галузеві специфіки підприємств. Тому при проведенні більш точної оцінки схиль¬ності підприємства до банкрутства потрібно розробити та користувати¬ся галузевими коефіцієнтами імовірності банкрутства.

6. Прогнозна модель Таффлера

Британський вчений Таффлер (Taffler) запропонував у 1977 р. чотирифакторну прогнозну модель, при розробленні якої використав такий підхід.

При використанні комп'ютерної техніки на першій стадії обчислю¬ються 80 співвідношень за даними платоспроможних компаній і компаній, що збанкрутіли. Потім, використовуючи статистичний метод, відомий як багатовимірний дискримінантний аналіз, можна побудувати модель платоспроможності, визначаючи окремі співвідношення, які найк¬ращим чином виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення дея¬ких ключових вимірювань діяльності корпорації, таких, як прибут¬ковість, відповідність оборотного капіталу, фінансовий ризик і ліквідність. Об’єднуючи ці показники і зводячи їх відповідним чином до одного, модель платоспроможності надає точну картину фінансо¬вого стану корпорації. Типова модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах, набирає форму:

 

                               ,                                (2.7)

де  – операційний прибуток / короткострокові зобов’язання;

 – оборотні активи / сума зобов'язань;

 – короткострокові зобов'язання / сума активів;

 – виручка / сума активів.

 

Якщо величина Z-рахунку більше 0,3, це свідчить, що у фірми непо¬гані довгострокові перспективи, а якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж ймовірно.

7.  Модель Фулмера

Середній розмір сукупних активів фірм у вибірці Фулмера – 455 тис. доларів. Початкова версія моделі включала 40 коефіцієнтів. Модель про¬гнозує точно у 98% випадків на рік уперед схильність до банкрутства, у 81% випадків – на два роки уперед.

Загальний вигляд моделі:

                                    (2.8)

 

де ;

;

;

;

;

;

;

;

.

 

За результатами моделі можна отримати такий прогноз:

втрата платоспроможності неминуче при Н < 0;

при Н > 0 компанія функціонує нормально з подальшою градацією.

8. Модель Спрингейта

Дана модель має такий вигляд:

 

                              Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66 З + 0,4 D,                               (2.9)

де  А – робочий капітал / загальна вартість активів;

В – прибуток до виплат / загальна вартість активів;

З – прибуток до виплат / короткострокова заборгованість;

D – обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією модел¬лю становить 92%, однак згодом цей показник меншає. Якщо Z < 0,862, то підприємство вважається потенційним банкрутом.

9. Узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної функції

Згідно з деякими методиками прогнозування банкрутства побудо¬вана універсальна дискримінантна функція

 

                         ,               (2.10)

де   – cash-flow / сукупні зобов’язання;

 – валюта балансу / сукупні зобов’язання;

 – чистий прибуток / валюта балансу;

 – чистий прибуток / виручка від реалізації;

 – виробничі запаси / виручка від реалізації;

 – виручка від реалізації / валю¬та балансу.

Для обчислення коефіцієнта Х1 використовують показник сash-flow. Він був запроваджений на початку 50-х років XX ст. для аналізу фінансового стану підприємства та аналізу оцінки привабливості цінних паперів. Фактологічною базою аналізу сash-flow є дані звіту про фінансові результати та їх використання. Показник сash-flow характеризує величину чистих грошових потоків, які утворюються внаслідок операційної та інвестиційної діяльності й залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Отримані значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 – підприємство вважається фінансово стійким, і йому не за¬грожує банкрутство;

1 < Z < 2 – фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу до антикризового управління банк¬рутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних дій;

Z < 0 – підприємство напівбанкрут.

У вітчизняній практиці вказана модель використовується мало, ос¬кільки не враховує галузевих особливостей розвитку підприємств і форм організації, які належать їхньому бізнесу. Тому дані такого прогнозуван¬ня є вельми суб’єктивними і не дають підстав для практичних висновків.

10.  Модель PAS-коефіцієнта

Для посилення прогнозуючої ролі моделей можна трансформувати Z-коефіцієнт в PAS-коефіцієнт (Perfomans Analysys Score), що дозволяє відстежувати діяльність компанії у часі. Вивчаючи PAS-коефіцієнт як вище, так і нижче критичного рівня, легко визначити моменти занепаду і відродження компанії.

PAS-коефіцієнт – це відносний рівень діяльності компанії, виведе¬ний на основі її Z-коефіцієнта за певний рік і виражений у процентах від 1 до 100. Наприклад, PAS-коефіцієнт, що дорівнює 50, свідчить про те, що діяльність компанії оцінюється задовільно, тоді як PAS-коефіцієнт, що дорівнює 10, свідчить про те, що лише 10% компаній перебувають у гіршо¬му положенні (незадовільна ситуація). Отже, розрахувавши Z-коефіцієнт для компанії, можна потім трансформувати абсолютну міру фінансово¬го стану у відносну міру фінансової діяльності. Іншими словами, якщо Z-коефіцієнт може свідчити про те, що компанія знаходиться в ризико¬ваному стані, то PAS-коефіцієнт відображає історичну тенденцію та по-точну діяльність на перспективу.

Сильною стороною такого підходу є його здатність поєднувати клю¬чові характеристики звіту про прибутки і збитки балансу в єдине представницьке співвідношення. Так, компанія, що одержує значні прибут¬ки, але слабка з точки зору балансу, може бути порівняна з менш при¬бутковою, баланс якої урівноважений. Таким чином, розрахувавши PAS-коефіцієнт, можна швидко оцінити фінансовий ризик, пов’язаний з да¬ною компанією. Тобто підхід ґрунтується на принципі, що ціле більш цінне, ніж сума його складових.

Додатковою особливістю цього підходу є використання «рейтингу ризику» для подальшого виявлення прихованого ризику. Цей рейтинг статистично визначається тільки, якщо компанія має від’ємний Z-коефіцієнт і обчислюється на основі тренда Z-коефіцієнта, величини від’ємного Z-коефіцієнта і числа років, протягом яких компанія знахо¬дилася в ризикованому фінансовому стані. Використовуючи п'ятибальну шкалу, в якій 1 вказує на «ризик, але незначну імовірність негайної біди», а 5 означає «абсолютну неможливість збереження колишнього стану», менеджер оперує готовими засобами для оцінки загального ба¬лансу ризиків, пов’язаних з кредитами клієнта.

Безумовно, більшість наведених моделей розроблена для відмінних від існуючих в Україні економічних умов. Відмінності в темпах інфляції і фазах циклу, особливо у фондо-, енерго-, трудомісткості виробництв, інший податковий клімат вимагають відповідного коректування моделей.

Разом з тим саме використання інтегрального підходу при оцінці і прогнозуванні фінансового стану підприємств значно підвищить якість аналізу і об’єктивність його висновків, а вживання відповідних моделей дозволить досить оперативно виявляти потенційних банкрутів, завчас¬но доводити інформацію про них до зацікавлених осіб. Це значною мірою пом’якшить наслідки неспроможності для господарських партнерів да¬них підприємств, їх кредиторів, населення та інших осіб.

Трикомпонентний показник типу фінансової ситуації

Показник забезпеченості запасів і витрат джерелами їхнього фінансування є одним із найбільш ефективних критеріїв, що характеризує поточну фінансову стабільність підприємства. Стабільність фінансового стану залежно від співвідношення обсягу запасів і витрат підприємства та  видів джерел їхнього фінансування (типу фінансових ситуацій) підрозділяється на чотири типи – абсолютну, нормальну, нестабільну, кризову.

Абсолютно стійкий стан показує, що запаси і витрати підприємства повністю фінансуються власними оборотними коштами з урахуванням довгострокових зобов’язань.

Нормальний стійкий стан пов’язаний з ефективним використанням як власних, так і позикових коштів.

Нестабільний фінансовий стан відповідає становищу, коли підприємство для фінансування частини запасів і витрат використовує додаткові джерела, у результаті чого порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних коштів і платіжних зобов’язань. При цьому фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо дотримуються такі умови:

виробничі запаси плюс готова продукція рівні або перевищують суму короткострокових кредитів і позикових коштів, що використовуються при формуванні запасів;

незавершене виробництво плюс витрати майбутніх періодів рівні або менше суми власного оборотного капіталу.

Кризовий стан підприємства характеризується тим, що підприємство має не тільки тимчасово вільні кошти (непрострочена кредиторська заборгованість та короткострокові кредити), а також прострочену кредиторську заборгованість, прострочені короткострокові кредити та прострочену дебіторську заборгованість. Така ситуація означає, що підприємство не може вчасно розрахуватися зі своїми кредиторами та втратило платоспроможність. 

Аналіз поточної й прогнозування майбутньої платоспроможності

Аналіз поточної й прогнозування майбутньої платоспроможності здійснюються на підставі оцінки фінансового стану щодо задовільності структури балансу. Методика цього аналізу викладена в «Методичних положеннях з оцінки фінансового стану підприємства і встановлення незадовільної структури балансу».

 

Незадовільна структура балансу – стан майна та зобов’язань боржника, коли за рахунок майна неможливо забезпечити своєчасне виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатньою ліквідністю майна боржника.

 

Аналіз і оцінка структури балансу проводяться на основі двох показників: коефіцієнта поточної ліквідності (Кпл) та коефіцієнта забезпеченості власними коштами (Кзвк).

Якщо один або обидва коефіцієнти менше  нормативних значень, то розраховується коефіцієнт поновлення платоспроможності (Кв). Якщо обидва коефіцієнти більше нормативного значення, то розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності (Ку).

Структура балансу визнається незадовільною, якщо коефіцієнти відновлення  (втрати) платоспроможності  менше 1. Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності менше 1, то це означає, що підприємство може втратити платоспроможність протягом 3 місяців. Якщо коефіцієнт поновлення платоспроможності більше 1, то приймається рішення про відстрочення визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним на строк до 6 місяців.

 

                                                    ,                                                    (2.11)

                                                   ,                                              (2.12)

де  ОбА – оборотні активи та витрати майбутніх періодів;

ПЗ – поточні зобов’язання;

ВК – власний капітал;

ВА – необоротні активи.

Стан підприємства у майбутньому розраховують за допомогою формул

 

                                          ,                                   (2.13)

                                          ,                                    (2.14)

де Т – звітний період у місяцях;

Кв – коефіцієнт поновлення платоспроможності;

Ку – коефіцієнт втрати платоспроможності;

Кплк  – фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду;

Кплн – фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного періоду;

Кплнорм – нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

6 і 3 – період поновлення та втрати платоспроможності в місяцях відповідно.

Система  оціночних показників-індикаторів кризового стану

Використовується система спостереження «кризового поля», яка представ¬лена такими об’єктами:

ринкова вартість підприємства;

структура капіталу підприємства;

склад фінансових зобов’язань за терміновістю погашення;

склад активів підприємства;

склад поточних витрат підприємства;

рівень концентрації фінансових операцій у зонах підприємницького ризику;

чистий грошовий потік підприємства тощо.

За кожним об’єктом спостереження формується система показників-індикаторів, яка поділяється на структурні та  об’ємні індикатори. Об’ємні індикатори виражаються абсолютною сумою, структурні – відносними показниками, коефіцієнтами.

Склад індикаторів оцінки загрози банкрутства залежить від особливостей фінансової діяльності підприємства, цілей діагностики.

Аналіз матриць фінансової рівноваги

Аналіз матриць фінансової рівноваги може бути представлений матрицями фінансової стратегії, які запропоновані французькими дослідниками Ж. Фран¬шоном та І. Романе.

Рейтингова оцінка на базі ринкових критеріїв фінансової стійкості підприємств

Р. Сайфулін і Г. Кадиков запропонували використати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

 

                             ,                    (2.15)

де  – коефіцієнт забезпеченості власними коштами ( > 0,1);

 – коефіцієнт поточної ліквідності ( > 2);

 – інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів, вкладених у діяльність підприємства ( > 2,5);

– коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням при¬бутку від реалізації до величини виручки від реалізації (, де r – облікова ставка НБУ);

– рентабельність власного капіталу – відношення балансового прибутку до власного капіталу ( > 0,2).

Якщо рейтингове число R для підприємства має значення більше 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані. Якщо значення R менше 1, то це характеризується як незадовільний стан. Рейтингова оцінка фінансового стану може застосовуватися з метою класифі¬кації підприємств за рівнем ризику, взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній, партнерів. Діагностика неспроможності на базі рейтингового числа, однак, не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства «в зону неплатоспроможності». Крім того, нор¬мативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингової оцінки, також не враховує галузевих особливостей підприємств.

Використання методики рейтингової оцінки дає можливість охарактеризувати фінансовий стан підприємства за допомогою одного синтезованого показника – рейтингу, який вимірюється в балах. При цьому також визначаються можливі коливання рейтингу в межах грани¬чно допустимого інтервалу.

Основні етапи методики такі:

1. Збирання та аналітичне оброблення вихідної інформації за відповідний період.

Для оцінки фінансово-економічного стану та причин його змі¬ни використовуються балансові дані за (щонайменше) три роки. У процесі збирання інформації проводиться коригування балан¬су, який очищають від регулювальних статей. Отриманий масив даних перегруповується та переоцінюється для запобігання впли¬ву зміни облікової політики.

2. Обґрунтування системи показників рейтингової оцінки.

У методиці сформовано чотири групи показників:

–  показники платоспроможності;

–  показники фінансової стійкості;

–  показник ефективності підприємницької діяльності;

–  показники оцінки економічного потенціалу.

Ці показники необхідно проранжувати за рівнем їхньої ва¬гомості (методика рекомендує подвійне ранжирування: з позицій банку та інвестора).

3. Вибір та економічне обґрунтування критеріїв оцінки фінан¬сової стійкості та встановлення обмежень їхньої зміни.

На даному етапі для кожного показника групи розраховують максимальне та мінімальне значення, а також оптимальні вели¬чини граничних інтервалів. Крім того, методика передбачає як критеріальну ознаку не конкретний показник, а тенденцію зміни (тренд). Залежно від характеру та величини відхилення конкрет¬ного показника від установленого значення йому надають відпо¬відну оцінку в балах. Наступним етапом аналізу є визначення внутрішнього рейтингу групи.

4. Кінцева рейтингова оцінка фінансового стану підприємства як завершальний етап аналітичної діагностики.

На підставі загальної суми балів підприємство відносять до певної групи:

– вища – підприємство з абсолютно стійким фінансовим ста¬ном, що підтверджується високим загальним рейтингом та част¬ковими рейтингами груп показників;

– перша – підприємство зі стійким фінансовим станом, хоч є певні відхилення за окремими показниками;

– друга – підприємство на даному етапі має певні фінансові труднощі, які можна подолати завдяки внутрішньому потенціалу системи;

– третя – підприємство характеризується підвищеним ризиком, рівень якого може бути знижений завдяки реструктуризації, дивер¬сифікації, реконструкції, радикальній інноваційній стратегії тощо;

– четверта – підприємство має незадовільний фінансовий стан і не має перспектив його поліпшення.

Експертні методики

Орієнтація на якийсь один критерій, навіть вельми привабливий з позиції теорії, на практиці не завжди виправдана. Тому багато аудиторських фірм та інших компаній, що займаються аналітичними оглядами, прогнозуванням та консультуванням, використовують для аналітичних оцінок системи критеріїв, тобто різноманітні порівняльні, якісні методики оцінки банкрутства. Використання таких методик для подібного дослідження містить у собі як переваги, так і недоліки. Основною перевагою є те, що за допомогою цих методик можна аналізувати ті процеси, які неможливо описати методами, що працюють з однією оцінкою. Але в цьому є і свої мінуси: набагато легше прийняти рішення в умовах однокритеріальної задачі, ніж за умов багатокритеріальної задачі. Разом з тим будь-яке прогнозне рішення подібного роду, незалежно від числа критеріїв, є суб’єктивним, а розраховані значення критеріїв мають швидше характер інформації до роздуму, ніж спонукальних стимулів для прийняття негайних рішень. До якісних прогнозних методик відносять:         1.      Методику В. Ковальова.

2.         Метод Аргенті (А-рахунок).

3.         Методику компанії ERNST & WHINNEY.

4.         Метод Скоуна.

 

 

Методи прогнозування банкрутства, що ґрунтуються на використанні порівняльного аналізу

 

Методика якісного аналізу В. Ковальова

Ковальов В., базуючись на розробках західних аудиторських фірм і адаптуючи ці розробки до вітчизняної специфіки бізнесу, запропону¬вав таку дворівневу систему показників.

До першої групи відносять критерії і показники, несприятливі поточні значення або динаміка зміни яких свідчать про можливі в май¬бутньому значні фінансові ускладнення, в тому числі й банкрутство. До них належать:

істотні втрати, що повторюються в основній виробничій діяль¬ності;

перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторсь¬кої заборгованості;

надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень;

стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

хронічна нестача зворотних коштів;

стійка частка позикових коштів, яка збільшується до небезпеч¬ної межі в загальній сумі джерел коштів;

неправильна реінвестиційна політика;

перевищення розмірів позикових коштів над встановленими лімітами;

хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредито¬рами та акціонерами (стосовно своєчасності повернення позик, виплати процентів і дивідендів);

висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

наявність наднормативних товарних та виробничих запасів;

погіршення відносин з установами банківської системи;

використання (вимушене) нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

застосування у виробничому процесі обладнання, терміни експ¬луатації якого вже вийшли;

потенційні втрати довгострокових контрактів;

несприятливі зміни в портфелі замовлень.

До другої групи входять критерії та показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критич¬ний. Разом з тим вони вказують, що за певних умов або неприйнятті дієвих заходів ситуація може різко погіршитися. До них належать:

втрата ключових співробітників апарату управління;

вимушені зупинення, а також порушення виробничо-технологічного процесу;

недостатня диверсифікація діяльності підприємства, тобто над¬мірна залежність фінансових результатів від якогось одного конкретно¬го проекту, типу обладнання, вигляду активів та ін.;

зайва ставка на успішність, що прогнозується, і прибутковістьнового проекту;

участь підприємства в судових розглядах з непередбачуваним кінцем;

втрата ключових контрагентів;

недооцінка технічного та технологічного оновлення підприємства;

неефективні довгострокові угоди;

політичний ризик, пов’язаний з підприємством взагалі або його ключовими підрозділами.

Що стосується критичних значень цих критеріїв, то вони повинні бути деталізовані по галузях, а їх розроблення може бути виконане після накопичення певних статистичних даних.

Метод Скоуна

Метод Скоуна базується на таких підходах:

- компанії менше п’яти років;

- компанія працює в циклічній галузі;

- короткострокові зобов’язання більше оборотних активів;

- співвідношення позикових і власних коштів більше 100%;

- за останні чотири роки виручка збільшилася більше ніж на 50%;

- резерви негативні і за абсолютною величиною перевищують вар¬тість статутного капіталу;

- компанія переїжджає або має намір переїхати;

- чи використовує компанія «творчий» бухоблік;

- чи не занадто сильно збільшилося співвідношення позикових і власних коштів за минулий рік;

- чи не змінила компанія останнім часом банк, аудиторів, директорів;

- чи не є голова ради директорів одночасно виконавчим директором;

- чи не перевищує сума короткострокового капіталу величини довгостро¬кового капіталу;

- чи не є облік і звітність надмірно докладними або представлени¬ми в нестандартному форматі.

Якщо на більш ніж п’ять з цих питань відповідь – «так», то компанія переживає ускладнення. Якщо відповідь на більш ніж вісім питань по¬зитивна – фінансовий стан надто важкий.

 

 

Методика, рекомендована українським законодавством

З метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану  підприємств і виявлення ознак імовірності банкрутства Міністерством економіки України розроблені «Методичні рекомендації з виявлення ознак неплатоспроможності підприємств і ознак дій з прихованого банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства».

Згідно з цими рекомендаціями проводяться:

оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності та наявності ознак банкрутства;

аналіз факторів, що призвели до неплатоспроможності та визначення доцільності санації підприємства (аналіз основних засобів та інших необоротних активів; оцінка структури оборотних активів; аналіз власних оборотних коштів; аналіз стану дебіторської заборгованості; аналіз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості; аналіз трудових ресурсів; аналіз витрат виробництва; аналіз інвестицій та інновацій).

Аналіз результатів використання різних тестів для оцінки ймовірності банкрутства, наведений Ю. Великим та О. Проскурою, показує, що не виключені протилежні судження про рівень кризового стану на підприємстві та можливість його банкрутства (табл. 2.3).

 

 

Таблиця 2.3 – Діагностика банкрутства вітчизняних підприємств за різними моделями

№ пор.            Моделі           Сутність загрози банкрутства, частка підприємств у відсотках до загальної кількості аналізованих

                        мала    можлива        велика            банкрут

1          Двофакторна Альтмана       100                            

2          П'ятифакторна Альтмана    95                    5         

3          Лиса   49                    51       

4          Таффлера       44        18        38       

5          Спрингейта   52                    48       

6          О. Терещенка            40        32        24        4

7          Методичні рекомендації Мінекономіки України з виявлення ознак неплатоспроможності            5            73        19        3

 

Щоб уникнути помилок при прийнятті управлінських рішень, з розмаїття моделей треба обрати найнадійніші.

Як свідчать дані табл. 2.3, застосування моделей не гарантує точної, адекватної оцінки фінансового стану українських підприємств. Так, обидві моделі Альтмана майже не фіксують існуючого стану вкрай незадовільної платоспроможності наших підприємств. Моделі Лиса, Таффлера, Спрингейта оцінюють ситуацію набагато точніше. Ще достовірніші результати можна отримати, використавши багатоступеневу шкалу моделі О. Терещенка та нормативні вимоги «Методичні рекомендації Мінекономіки України з виявлення ознак неплатоспроможності».