3.2 Залучення фінансових ресурсів із внутрішніх та зовнішніх жерел

 

Здійснення санаційних заходів вимагає від підприємства залучення  та використання фінансових ресурсів, які забезпечать фінансування процедур оздоровлення підприємства у потрібних обсягах та будуть відображені у плані санації. Для цього насамперед необхідно визначитися з формами та порядком фінансування (внутрішнє чи зовнішнє фінансування), методами оптимізації розміру і структури ресурсів. Форми фінансування та їх класифікація наведені на рис. 3.1.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може набирати таких форм:

зменшення номінального капіталу підприємства (чиста санація);

конверсія власності в борг;

конверсія боргу у власність;

пролонгація строків сплати заборгованості;

самофінансування.

У другому випадку можливі такі форми:

альтернативна санація;

двоступінчаста санація;

безповоротна фінансова допомога власників;

емісія облігацій конверсійної позики;

залучення додаткових позик.

 

 

Окремий вид санації підприємств – це санація за державної фінансової підтримки.

При фінансуванні санаційних заходів важливе значення для підприємства має залучення внутрішніх фінансових джерел, це дозволить подолати внутрішні причини кризи та зменшити залежність ефективності санації від зовнішніх фінансових ресурсів. Основою управління фінансовими ресурсами підприємства є оптимізація руху грошових потоків на основі балансування та регулювання надходжень та витрат грошових коштів. Кошти, вивільнені у результаті зменшення вихідних грошових потоків та збільшення вхідних грошових потоків, належать до внутрішніх джерел фінансування. Крім того, до внутрішніх джерел фінансування відносять амортизаційні відрахування. Для забезпечення ефективності мобілізації внутрішніх джерел фінансування санаційних заходів необхідно провести їх класифікацію з виділенням джерел відновлення платоспроможності та поліпшення фінансово-господарської діяльності (рис. 3.2).

 

 

Але підприємства, які перебувають у фінансовій кризі, як правило, повністю вичерпали такі джерела фінансування, як прибуток та амортизаційні відрахування.

 

 

Прибуток - одне із головних джерел самофінансування підприємства, може бути  спрямоване на поповнення оборотних засобів, формування необоротних активів, покриття заборгованості, здійснення санаційних заходів тощо. 

Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль при форму¬ванні власних джерел фінансування. Вони більшою мірою, ніж прибу¬ток, можуть бути фінансовою базою підприємства, оскільки існує пря¬ма залежність між кругообігом основних засобів і створенням аморти¬заційного фонду, а також на них практично не діють зміни ринкової кон'юнктури. Тому в країнах зі стабільним станом економіки спостерігається зростання зацікавленості до амортиза¬ційних відрахувань як до надійного джерела фінансування розвитку підприємств.

Підприємство, яке перебуває у кризовому стані, може вдатися до таких заходів амортизаційної політики:

1) відмовитися від прискореної амортизації;

2) застосовувати той метод амортизації, який дозволяє на закон¬них умовах зменшити амортизаційні відрахування;

3) ні в якому разі не «проїдати» сформовані за рахунок амортиза¬ції фінансові ресурси. Якщо підприємство має намір здійснити оздоровлення, то фінансові ресурси, які утворилися за рахунок амортизаційних ві¬драхувань, треба використовувати за цільовим призначенням (фінансування в основні засоби), що може забезпечити належну якість процесу та результату санації.

 

 

Тому відновлення платоспроможності підприємства залежить від мобілізації резервів покращання фінансового стану та виробничої діяльності. До напрямків мобілізації резервів можна віднести:

– напрямок, пов’язаний з інноваційним чинником – «...полягає у використанні потенційних можливостей, подальшо¬го розвитку науки і техніки, технології, організації виробництва, пра¬ці й управління, яке розкриває все нові й нові можливості зростання і якісного удосконалення виробництва».

 

 

Кожне нововведен¬ня, вдосконалення, раціоналізація та оптимізація розширюють можли¬вості (технічні, технологічні, економічні, соціальні) господарського суб'єкта і, таким чином, збільшують його потенціал. Цей потенціал у разі його невикористання або недостатнього використання стає резер¬вом зростання ефективності. Але існує значна проблема - для забез-печення безперервності інновацій, а також для покращання викори¬стання виробничого потенціалу і можливостей зростання необхідні суттєві інвестиції. Проте економіка України перебуває у ситуації дефі¬циту інвестицій. Тому резерви цього напряму є недостатніми за своїм обсягом та дієвими для підприємств, що перебувають у кризі.

 

– напрямок, пов’язаний з припиненням дії негатив¬ного чинника – безгосподарності, ліквідації її наслідків, а також ство¬рення умов для зменшення витрат та зростання доходів суб'єкта гос¬подарювання, полягає у реструктуризації активів (мобілізації прихованих резервів, використанні зворотного лізингу, використанні давальницької сировини, рефінансуванні дебіторської заборгованості тощо), зменшенні витрат та збільшенні доходів. Тобто до резервів відновлення платоспроможності цього напрямку можна віднести:

1. Мобілізація прихованих резервів (частини капіталу, що не відображається у балансі підприємства в результаті різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів та їхньою реальною вартістю, якщо ця вартість більше) здійснюється через реалізацію окремих майнових об’єктів, які безпосередньо не використовуються у процесі виробництва продукції, робіт, послуг та через дооцінку основних засобів (у разі, якщо справедлива вартість більше їх балансової вартості).

2. Зменшення дебіторської заборгованості (рефінансування дебіторської заборгованості). Рефінансування дебіторської заборгованості – форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові інвестиції тощо.  Згідно із законодавством до основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

– факторинг – відступлення дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку, тобто операція з відступленням першим кредитором прав  вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості боргу першому кредиторові.

– облік або дисконтування векселів – банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, оплачує його пред’явнику з вирахуванням дисконту, а платіж отримує лише при настанні зазначеного у векселі строку погашення. 

– форфейтинг – кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував імпортер.

– примусове стягнення дебіторської заборгованості – звернення до господарського суду.

3. Використання зворотного лізингу - передбачає продаж власником майна фінансовій уста-нові з одночасним укладанням договору оренди на нього. Таким чи¬ном, підприємство одночасно отримує в розпорядження як майно, так і грошові кошти від його продажу. Для підприємств, які перебувають у кризовій ситуації, застосування зворотного лізингу до¬зволяє оптимізувати структуру активів, компенсувати борги або витрати на здійснення санаційних заходів.

4. Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно здійснювати на підставі нуль-базис-бюджетування. До витрат підприємства відносять витрати операційної діяльності (собівартість підприємства), адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Зменшення витрат на виробництво можна здійснити при переході на виробництво продукції з давальницької сировини, використання енергозберігаючих технологій, перехід на неповний робочий день, скорочення працівників тощо.

5. Щоб збільшити дохід від реалізації продукції, необхідно активізувати маркетингову політику підприємства. Основними засобами, що зумовлюють зростання доходу від основної діяльності, є: знижки, помірне зростання цін,  реклама, заходи, спрямовані на максимізацію прибутку, підвищення якості тощо. Резерви збільшення доходу від реалізації  продукції, робіт, послуг слід виявляти при реалізації маркетингової політики підприємства. 

Окрім власних фінансових ресурсів, для здійснення санаційних за¬ходів підприємства використовують запозичені та залучені кошти, а також бюджетні асигнування і кошти, надані на безповоротній основі.

 

 

Залучені кошти – це частина фінансових ресурсів підприємства, які отримуються внаслідок обігу цінних паперів на фондовому ринку. Успіш¬не залучення коштів через механізми фондового ринку у нашій краї¬ні можливе за рахунок розвитку інфраструктури цього ринку та зро¬стання капіталізації вітчизняних підприємств. На жаль, поки що це джерело має низьку питому вагу у структурі фінансування господар¬ських суб'єктів унаслідок фактичної інституційної недорозвиненості економіки України.

Кошти, які підприємство отримує внаслідок реалізації кредитних від¬носин, називають запозиченими. Кредитні відносини виникають між суб'єктами у разі спільної потреби одного з них у залученні фінансо¬вих ресурсів, а іншого – у вигідному розміщенні тимчасово вільних коштів. Підприємства, на яких здійснюється санація, гостро потребу¬ють фінансування, тому формування ефективних відносин з потенцій¬ними кредиторами є одним із чинників ресурсного забезпечення реа¬лізації програми фінансової стабілізації підприємства.

Бюджетні асигнування – це кошти, які надає держава, перерозподі¬ляючи доходи різних рівнів бюджету на користь певних державних про¬грам або державних підприємств з метою надання імпульсу до інновацій¬ного розвитку економіки України. Вони є важливим джерелом фінансу¬вання господарських суб'єктів.

 

Фінансова санація за рахунок кредитних ресурсів та участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника. Для про¬ведення фінансової санації можуть бути залучені лише короткострокові кредити, тобто кредити до одного року. Це дуже короткий термін для виведення підприємства-боржника з фінансової кризи. При цьому слід мати на увазі, що за зазначений строк (один рік) розрахо¬вується, виходячи з моменту отримання (зарахування на рахунок по¬зичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його ко¬ристування. Тобто, взявши кредит на цей строк для проведення фінансової санації, найімовірніше позичальник не зможе його повернути. Залучення кредитних коштів для проведення фінансової санації обов'язково повинно бути забезпечене або заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), або гарантіями (банку, фі¬нансами чи майном третьої особи), або іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації). Кредитні угоди за ступенем ризику, у цьому випадку, розглядаються  як кредити з підвищеним ризиком, що фактично означає встановлення «нереальних» процентних ставок для підприємства-боржника. Отже, існуюча система комерційного кредитування не дає змоги залучати кредитні ресурси для проведення фінансової санації.

Аналогічне стосується залучення іноземних кредитних ресурсів для проведення фінансової санації.

 

 

Однією із форм комерційного кредитування є франчайзинг – та¬ка форма організації економічних відносин, при якій підприємство-франчайзер на основі договору про довгострокове співробітництво передає ін¬шому суб'єкту господарювання (франчайзі) права на продаж своїх това¬рів (робіт, послуг). При цьому франчайзер продає франчайзі повну бізнес-систему – франшизу. Відповідно до умов договору франчайзі зо¬бов'язується продавати товари (роботи, послуги) за правилами й умо¬вами, встановленими франчайзером. В обмін на це франчайзі отримує можливість використовувати назву підприємства (торгову марку), то¬вари і послуги, маркетингові технології та різні механізми підтримки, зокрема фінансової. Так, якщо у підприємства-франчайзі недостатньо коштів для купівлі франшизи, його партнер франчайзер може профінансувати до половини бюджету або надати матеріальні ресурси для функціонування з відстроченням платежу. Така форма кредитування є досить вигідною для малих та середніх підприємств-боржників, які мають на меті швидко подолати кризу шляхом застосування передо¬вого досвіду та технологій організації бізнесу, оскільки 2/3 франчай¬зингової діяльності проводиться транснаціональними (міжнародними) корпораціями.

 

Досудова санація може здійснюватися за участю кредиторів. Та¬ке сприяння може бути надане: шляхом реструктуризації суттєвої за¬боргованості; за допомогою повної чи часткової відмови від зобов'яза¬нь; надання додаткових позикових коштів.

Але при цьому необхідно враховувати, що згідно із законодавством кредитори при виникненні про¬строченої заборгованості повинні звертатися до госпо¬дарського суду, і тільки тоді вони можуть зменшити об'єкт оподатковування на суму заборгованості. В іншому випадку кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибут¬ку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. При цьому слід окремо зазначити, що, надаючи фінансову допомогу шляхом відмови від істотних вимог, кредитори повинні врахувати: відмова від претензій до боржника за еко¬номічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що при банкрутстві боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом створюваного комітету кредиторів. Погашення боргів даному кредиторові здійснюватиметься за рахунок активів, які за¬лишаться після задоволення вимог усіх кредиторів і членів трудового ко¬лективу. Крім того, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною особою, яка залишилася не стягненою після закінчення строку позовної давності, вважається безповоротною фінансовою допомогою, що здійснюється за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні під¬приємства.

Особливості кредитування підприємств міжнародними фінансово-кредитними установами. В Україні представлені такі міжнародні фінансово-кредитні уста¬нови, як Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвит¬ку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), а також інші фінан¬сові установи США, Західної Європи, Східної Азії, які відкрили кре¬дитні лінії для фінансування вітчизняних підприємств.

Однією із головних умов одержання кредитів від міжнародних фі¬нансових установ є надання гарантій Кабінетом Міністрів України. Під гарантії уряду надаються позики на придбання техніки, об¬ладнання, отримання консультаційних послуг щодо впровадження західних ноу-хау.

Фінансування за рахунок залучення венчурного капіталу. Фінансування сана¬ційних заходів закладає основу для залучення коштів на потреби розвитку підприємства, тобто фінансування санаційних заходів повинне бути спрямоване на забезпечення ін¬новаційної стратегії підприємства.

Однією з форм залучення коштів для реалізації інноваційної стра¬тегії підприємства є використання венчурного капіталу. Венчурний капітал – це вид капіталу, пов'язаний з високоризиковими довгостроковими вкладаннями в інноваційну діяльність підприємств на ранньому етапі їх життєвого циклу з метою отримання надприбутків у майбутньому. Венчурний капітал функціонує через венчурне фінан¬сування – надання фінансових ресурсів в обмін на частку у статутному капіталі або певний пакет акцій. При цьому особа, що здійснює вкла¬дання коштів, називається венчур (донор), а особа, що залучає фінан¬сові ресурси, – акцептор або реципієнт.

Венчурне фінансування характеризується такими рисами:

кошти надаються на безповоротній (безпроцентній) основі, тоб¬то ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді частки у статутний капітал підприємства;

участь інвесторів у проекті (підприємстві) обмежується надан¬ням коштів та контролем за їх використанням;

венчурний капіталіст може не повернути вкладені кошти і ніх¬то не компенсує йому збитки;

здійснюється в малі та середні інноваційні підприємства без на¬дання застави;

довгострокова неліквідність – нездатність повернути кошти протягом 5-7 років;

венчури хочуть отримувати не підприємницький, а засновниць¬кий дохід;

прибуток отримується шляхом продажу власної частки капіталу або акцій за більш високою вартістю (ціною).

Існують три основних форми венчурного фінансування:

1. Пряме фінансування інноваційних підприємств державними, регіональними структурами або приватним капіталом.

2. Організація квазісамостійної дочірньої фірми з керуючими – співробітниками компанії-засновниці, а фінансування передбачається здійснювати за рахунок коштів материнської компанії.

3. Участь  як партнера у венчурних фондах або придбання ак¬цій венчурних фірм через первинний ринок цінних паперів.

 

 

Залежно від ступеня зрілості інноваційних підприємств їх поділяють на чотири види – Seed, Start-up, Early-Stage, Expansiоn.

1.  Seed (компанія для посіву) – це тільки бізнес-ідея, яку необхід¬но профінансувати для проведення додаткових досліджень, створення дослідних зразків продукції, оцінки концепції бізнесу та підготовки проекту для пошуку інвестицій. Якщо первісні оцінки бізнесу позитив-ні, то фінансування може покрити витрати на розроблення товару (послуги), проведення маркетингових досліджень; створення команди менед¬жменту і написання бізнес-плану. Тривалість даного періоду до 1 року.

2. Start-up (компанія, що тільки-но утворилася) – підприємства, які вже закінчили розроблення товару (послуги) і здійснення первісного маркетингу. Компанії можуть перебувати або в стадії становлення, або вже існувати протягом певного строку, але не мають тривалої ринко¬вої історії. Звичайно такі компанії вже мають команду менеджменту, бізнес-план і готові до операційної діяльності. Тривалість фінансуван¬ня цього періоду – 1-3 роки.

3. Early-Stage (початкова стадія) – підприємства випускають гото¬ву продукцію та перебувають на початковій стадії її комерційної реалізації. Такі компанії можуть не мати прибутку, проте мають ба¬жання для додаткового фінансування завершення науково-дослідних робіт. Ця стадія, як і попередня, має тривалість від року до трьох.

Особливістю венчурного бізнесу є те, що на перших трьох стадіях зі 100 підприємств залишаються лише 20, тобто близько 80% профінансованих коштів втрачається внаслідок недостатнього комерційно¬го потенціалу ідеї, невдалої реалізації конкурентоспроможної ідеї, не¬компетентності команди та дії інших чинників.

4. Expansiоn (розширення). Компанії мають зростаючі обсяги про¬дажу і вже отримують прибуток. Отримані кошти використовуються для маркетингу, збільшення оборотного капіталу, розширення вироб¬ничої бази та розроблення нових товарів (послуг). Ця стадія триває від трьох до шести років.

Після закінчення етапу розширення інвестори поступово припи¬няють фінансування. Зусилля колективу зосереджуються на покра¬щанні управління та маркетингових заходах. Підприємства набувають формальну організаційну структуру та виходять на фондовий ринок із власними цінними паперами. У цей момент донори отримують мо¬жливість через продаж своїх часток повернути вкладені кошти зі знач¬ним приростом. Так, згідно зі статистичними даними в Європі існу¬ють такі методи виходу донорів із венчурного бізнесу:

продаж акцій;

продаж фірми стратегічному інвестору;

інші форми продажу;

списано на збитки.

Таким чином, венчурне фінансування – це найбільш прийнятний спосіб фінансування молодих малих та середніх високотехнологічних підприємств, які відчувають нестачу коштів на впровадження іннова¬цій. Однак за умови здійснення комплексної санації діяльності, якіс-ної зміни стратегії та ідеології бізнесу суб'єкти господарюваня, які пере¬бувають у кризі, можуть також включитися у боротьбу за венчурний капітал.

Практичне використання механізму венчурного фінансування в Україні дозволить пожвавити інноваційну діяльність підприємств та закладе базу для подальшого проведення стратегічної реструктуризації.

 

Фінансування санації підприємства за рахунок збільшення статутного капіталу. Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерних товариств   передбачає, що збільшення статутного капіталу може відбуватися за рахунок використання трьох джерел:

1) додаткових внесків акціонерів;

2) реінвестиції дивідендів;

3) спрямування прибутку до статутного капіталу.

Шляхами (способами) збільшення розміру статутного капіталу акціонерних товариств є:

–  збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

–  збільшення номінальної вартості акцій.

Збільшення розміру статутного капіталу за рахунок додаткових внесків здійснюється виключно шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості, які випускаються додатково. Додаткова емісія за рахунок додаткових внесків акціонерів, окрім формування фінансових ресурсів, дозволяє здійснити перерозподіл прав власності на підприємстві. При цьому той власник-акціонер, який зацікавлений у подальшому його функціонуванні та розвитку шляхом придбання додатково емітованих цінних паперів, змінює спів¬відношення прав власності на свою користь. Враховуючи, що теоре¬тично обсяг додаткового випуску є необмеженим, зацікавлений акці¬онер (група акціонерів) може придбати контрольний пакет акцій та отримати владу над підприємством. Головне, щоб нові власники змо¬гли використати механізм влади задля покращання фінансового стану та діяльності суб'єкта господарювання.

Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиції дивідендів – здійснюється виключно шляхом збільшення номінальної вартості акцій, що належать акціонерам, які є акціонерами товариства на дату початку строку виплати дивідендів. Емісія акцій шляхом реінвестиції нарахованих дивідендів здебільшо¬го не характерна для підприємств, які перебувають у кризі, оскільки го¬ловного джерела цієї емісії – прибутку, як правило, немає у наявності.

У разі якщо існують підстави для емісії через реінвестування ди¬відендів, то продаж акцій не здійснюється, оскільки збільшується тіль¬ки абсолютна величина частки кожного акціонера у статутному капі¬талі та загалом його розмір.

Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу – має право акціонерне товариство, прибуток якого відповідно до закону не підлягає розподілу між засновниками.

Фінансова санація за рахунок залучених коштів власника (влас¬ників) боржника та його працівників. Власники підприємства, що по¬требує санації, можуть надати фінансову допомогу своєму підприємству шляхом виділення необхідних коштів для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків та обов'язкових платежів. Така допомога з пра¬вової точки зору може здійснюватись як: безповоротна, зворотна фі¬нансова допомога, збільшення статутного капіталу.

Відповідно до чинного законодавства України, а саме до ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редак¬ції Закону від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР), безповоротною фі¬нансовою допомогою (п. 1.22) слід вважати:

суму коштів, передану платникові податку згідно із договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають відповідної ком¬пенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій) або без укладання таких угод;

суму безнадійної заборгованості, відшкодованої кредиторові позичальником після її списання;

суму заборгованості платника податку перед іншою юридич¬ною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закін¬чення строку позовної давності;

кредит або депозит, наданий платникові податку без встанов¬лення термінів повернення його основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банків¬ських установах.

Правовою основою надання безповоротної фінансової допомоги власником під¬приємства може бути як його власна ініціатива, так і рішення вищого керівного ор¬гану підприємства, який складають його власники або їх представники. Не виклю¬чено підписання між власни-ком (власниками) підприємства-боржника і самим під¬приємством від¬повідної угоди. Однак при цьому слід враховувати податкові нюанси.

Фінансування санації персоналом можливе за допомогою придбання співробітниками акцій даного підприємства. Особливо це стосується по¬гашення заборгованості з виплат персоналу щодо розміщення відпо¬відної кількості корпоративних прав. Однак тут існують проблеми загального характеру, зокре¬ма заборона на випуск облігацій та акцій для погашення збитків.

Фінансова санація за рахунок державних ресурсів. Державна фінансова допомога може бути представлена у двох формах:

безповоротного прямого бюджетного кредитування субсидії і дотації;

використання непрямих форм державного впливу, сприятлива амортизаційна політика, компенсація відсотків комерційних банків, майнове страхування, фіскальна підтримка тощо.

Згідно із законодавством України за рахунок державного бюджету України фінансуються: державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, телекомунікацій та інформатики; державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки; державні інвестиційні проекти.

На рівні місцевих органів влади здійснюються видатки щодо підтримки комунальної власності та фінансування інвестиційних проектів місцевого значення за рахунок трансфертів з державного бюджету.

Державни¬ми та недержавними фондами під проведення програм фінансового оздо¬ровлення підприємств можуть надаватися  некомерційні кредити. Такі кредити на¬даються під конкретні плани санації, мають чітко визначені цілі використання та контролюються з боку держави.