5.2 Методика проведення санаційного аудиту

 

Санаційний аудит спрямований зробити незалежну оцінку плану санації, тобто висловити думку про оптимальність такого плану, виходячи з наявних ресурсів та сильних та слабких позицій підприємства на ринку. Тому важливо для санаційного аудиту провести власну оцінку  складових плану санації, а саме: видами аудиторської діяльності в даному випадку буде аудит наступних об’єктів.

Об’єкт 1 – Правова спроможність підприємства-боржника. 

При цьому необхідно звернути увагу на таке:

1.1 Розмір вартості чистих активів відіграє вирішальну роль у визначенні шляхів подолання кризового стану на підприємстві та характеризує доцільність виробничої діяльності та подальшого господарювання. Згідно з Цивільним кодексом України вартість чистих активів не може бути менше  певного рівня (ст. 144, 155). З метою уніфікації розрахунку вартості чистих активів використовують Методичні рекомендації щодо визначення вартості чистих активів  акціонерних товариств. Розроблення подальших заходів з фінансового оздоровлення підприємства ґрунтується на зіставленні величини чистих активів з розміром статутного капіталу та з мінімальним розміром статутного капіталу, який визначається у законодавстві для певного виду господарського товариства. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

1.2 Згідно зі ст. 36 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг.

1.3 Окремі управлінські дії чи процедури з приводу фінансового оздоровлення підприємства  регламентують Закони Украйни “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про оподаткування прибутку підприємства”, “Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг” та інші.

1.4. Управлінські дії зі збільшення (зменшення) статутного капіталу повинні відбуватися згідно з Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерних товариств.

1.5 Робітники, які не можуть бути задіяні в результаті реалізації плану санації, звільняються відповідно до Кодексу законів про працю.

Об’єкт 2 – Аудит фінансового стану підприємства-боржника.

Аудит фінансового стану передбачає оцінку облікової та іншої економічної інформації шляхом вивчення існуючих зв'язків та взаємозв'язків між показниками. У загальному вигляді програма санаційного аудиту може бути представлена такими процедурами.

2.1 Оцінка та аналіз економічного потенціалу підприємства та результативності діяльності. Проводиться аудит аналізу фінансового стану підприємства згідно з Методичними рекомендаціями та висловлюється власна думка щодо фінансового стану підприємства. Фінансове становище підприємства значною мірою обумовлюється його виробничою діяльністю. Тому, аналізуючи фінансове становище підприємства, слід оцінити його виробничий потенціал. Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники: наявність, динаміку та питому вагу усіх виробничих активів у загальній вартості майна; наявність, динаміку та питому вагу основних засобів у загальній вартості майна; коефіцієнт зносу основних засобів; середню норму амортизації; наявність, динаміку і питому вагу капітальних вкладень та їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

2.2 Аналіз причин фінансової кризи підприємства. Санаційна спроможність підприємства значною мірою визначається його здатністю усунути причини фінансової кризи.  Тому виявлення і аналіз причин кризи, наслідком яких є неплатоспроможність, його збитковість та неконкурентоспроможність, є гарантією того, що через певний період після проведення санації криза не повториться.  При цьому зосереджуватися треба насамперед на ендогенних причинах, оскільки  глибинні причини кризи криються у самому підприємстві, у недоліках його операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.  Такими причинами можуть бути:

- хронічна збиткова діяльність. У даному разі необхідно проаналізувати причини такої діяльності. Згідно з положеннями цивільного законодавства до збитків належать:

додаткові витрати потерпілої сторони внаслідок порушень узгоджених чи регламентованих дій з боку контрагента. Так, несвоєчасна поставка сировини, матеріалів, комплектувальних виробів може призвести до додаткових витрат через простої, екстрену доставку потрібних матеріалів з інших джерел, їх заміну. Поставка неякісної продукції спричиняє брак у виробництві і  відповідно додаткові витрати тощо. Крім того, порушення нормального ритму виробництва може призвести до неналежного виконання своїх обов’язків потерпілою стороною перед партнерами, унаслідок чого виникають додаткові витрати у вигляді економічних санкцій;

втрати або пошкодження майна. Цей вид збитків може бути спричинений неналежним зберіганням і пакуванням продукції, несвоєчасною її поставкою тощо;

неодержаний прибуток (втрачена вигода). Мається на увазі прибуток, який одержала б потерпіла сторона за належного виконання контрагентом своїх зобов’язань.

При цьому необхідно мати на увазі, що збитки обчислюються за наслідками порушень договірних зобов’язань незалежно від змісту цих порушень. При розрахунку збитків важливо уникати повторного урахування деяких втрат. До основних наслідків порушення договірних зобов’язань  належать:

1) заміна матеріалів та комплектуючих виробів. Тут можуть бути додаткові витрати внаслідок зміни ціни та кількості матеріалів і комплектуючих виробів. Вони обчислюються як різниця між вартістю фактично використаних матеріалів і замінених з урахування транспортно-заготівельних витрат. При цьому можливі додаткові витрати на оплату праці та інші експлуатаційні потреби. У формалізованому вигляді загальні збитки обчислюються за формулою

 

                           ,                            (5.2)

де Сзб – загальна сума збитків, грн;  Смф, Смз – затрати на матеріали відповідно фактично використані та замінені, грн; Зр – доплата працівникам за підвищену трудомісткість робіт при використанні інших матеріалів, грн; Рс – відрахування на соціальні заходи, %; Рд – додаткова заробітна плата, % ; Сек – інші додаткові експлуатаційні витрати, грн;

 

2) простої і форсування виробництва. Обсяг продукції  внаслідок простоїв у певному періоді не зменшується, оскільки він компенсується наступним форсуванням виробництва. У цьому разі виникають додаткові витрати на виплати працівникам за час вимушеного простою, а також доплата за понадурочну роботу, роботу у вихідні дні згідно з чинним законодавством, відрахування на соціальні заходи, інші додаткові витрати, оплата санкцій контрагентам. Загальні збитки обчислюються за формулою

                                               ,                                          (5.3)

де Зп – виплати працівникам за час простою, грн; Зф – доплати працівникам за форсування виробництва, грн;  Сс – сума  санкцій контрагентам, грн;

3) повернення неякісної та некомплектної продукції. У цьому разі до збитків відносять витрати на доставку продукції на підприємство, що її замовляло, на її вивантаження,  зберігання і повернення;

4) брак від прихованих дефектів одержаних матеріалів і комплектуючих виробів. Брак може бути виявлений у процесі виробництва продукції (внутрішньої) або під час її використання у споживача (зовнішньої). Збитки від внутрішнього браку дорівнюють виробничій, а від зовнішнього – повній собівартості забракованої продукції, зменшеній на виручку від її продажу. Крім цього, можливі санкції від споживача, а також втрата прибутку у разі зменшення обсягу виробництва. Загальні збитки обчислюються за формулою

 

                                    Сзб = Сбв + Сбз – Сбп + П + Сс,                               (5.4)

де Сбв, Сбз –  собівартість  відповідно  внутрішнього  та  зовнішнього  браку, грн; Сбп – виручка від продажу бракованої продукції, грн; П –зменшення прибутку внаслідок зниження обсягу продажу продукції, грн;

 

5) зміна асортименту продукції і зниження її якості. Сума збитків у даному випадку визначається зменшенням прибутку внаслідок негативного впливу цінового фактору. Можливі санкції за порушення умов договору і додаткові витрати на гарантійне обслуговування продукції зниженої якості. Загальна сума збитків обчислюється за формулою

 

                                             Сзб = П + Сс +Сгр,                                           (5.5)

де П – зменшення прибутку через зниження виручки від продажу продукції або зміни асортименту, грн; Сгр – додаткові витрати на гарантійне обслуговування продукції зниженої якості, грн;

 

6) втрата або пошкодження майна. Збитки в цьому випадку дорівнюють балансовій вартості втраченого майна та величині вартості пошкодженого майна або витратам на усунення цього пошкодження;

7) інші наслідки порушення договірних зобов’язань;

неритмічність роботи. Важливим показником рівня організації виробничої діяльності є ритмічність виробництва. Узагальнюючим показником ритмічності роботи є коефіцієнт ритмічності, який характеризує календарну відповідність фактично виконаної роботи встановленому плановому завданню та обчислюється за формулою

 

                                                     ,                                                  (5.6)

де Кр – коефіцієнт ритмічності виробництва за певний розрахунковий період;  Т – кількість календарних проміжків часу, на які поділяється розрахунковий період; Вф – фактичний обсяг продукції, виготовлений за t-й період у встановленому вимірі у межах запланованого; Впл – обсяг продукції, передбачений планом на розрахунковий період;

 

організаційна структура підприємства (виробнича структура та організаційна структура управління (ОСУ). При аудиті організаційної структури підприємства необхідно з’ясувати ефективність цієї структури, оскільки від ефективності організаційної структури залежить якість управління поточними активами в короткостроковому періоді та необоротними – в довгостроковому, та якість виробництва.

 

Організаційна структура управління – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість виробничих, управлінських та інших підрозділів. 

 

В ОСУ кожний її елемент має конкретне місце та відповідні зв’язки, що забезпечують їх взаємодію. Зв’язки структурних елементів системи поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні. Виділяють такі типи організаційної структури управління: лінійна ОСУ, функціональна ОСУ, лінійно-функціональна ОСУ, дивізіональна ОСУ, матрична ОСУ. Оцінити ефективність організаційної структури підприємства досить складно. Для загальної кількісної оцінки ефективності організаційної структури та організаційного розвитку підприємства можна рекомендувати таку систему технічних показників:

середня автономність одного структурного підрозділу організаційної структури – характеризує рівень автономності роботи структурного підрозділу та визначається відношенням трудомісткості робіт, які виконуються підрозділом,  до повної трудомісткості всіх робіт, що виконуються підприємством;                                               

коефіцієнт контролю – показує кількість підлеглих на одного керівника, що дає змогу висловити думку щодо раціональності розподілу повноважень та визначається відношенням середньої кількості працівників, що працюють в організаційній структурі чи її підрозділі, до кількості керівників певного рівня;

показник кваліфікації управління – відображає реальну тривалість підготовки одного працівника для виконання певних функцій та визначається як сума тривалості загальнотеоретичної підготовки, спеціального навчання за даною спеціальністю (фахом) та тривалості практичного досвіду роботи за даною спеціальністю;

гнучкість організаційної структури – відображає здатність працівників організаційної структури замінювати в разі необхідності один одного та визначається відношенням чисельності працівників, що можуть виконувати не тільки безпосередні функції, а і суміжні, до загальної чисельності працівників певного підрозділу організаційної структури;

рівень фондоозброєності управлінського персоналу – показує рівень технічного оснащення управлінської праці та визначається відношенням балансової вартості технічного оснащення до чисельності управлінців за певний період;

коефіцієнт децентралізації структури – відображає рівень децентралізації структури управління та визначається відношенням чисельності управлінців первинних ланок до чисельності управлінців вищої ланки управління;

 коефіцієнт еластичності структури – відтворює зв’язок між організаційною структурою управління та стратегічним розвитком підприємства та визначається співвідношенням кількості реорганізацій до кількості впроваджених нових стратегій;

коефіцієнт раціональності структури – відображає рівень забезпеченості підприємства управлінським персоналом та визначається відношенням фактичної чисельності управлінців до нормативної.

За аналогічною схемою можна розробити більш детальну систему показників виходячи з цілей аналізу та наявних ресурсів. Тим більше вже розроблені спеціальні показники, що характеризують якість, складність, ієрархічність системи управління, рівень прийняття та об’єктивну спрямованість управлінських рішень тощо. Також необхідно взяти до уваги, що виокремлення підрозділів в самостійні підрозділи буде економічно доцільним у тому разі, коли техніко-економічні характеристики кожного зі знову створених підприємств поліпшаться.

Рівень організації виробництва визначається такою системою показників:

коефіцієнт прогресивності організації виробництва – відображає частку прогресивних виробничих процесів у їхньому загальному обсязі та визначається відношенням кількості прогресивних виробничих процесів до загальної кількості виробничих процесів підприємства;

коефіцієнт використання засобів праці – відображає рівень використання можливостей обладнання та визначається відношенням кількості виготовлених деталей до нормативної продуктивності обладнання;

коефіцієнт завантаження обладнання – характеризує рівень завантаження обладнання в годинах та визначається відношенням тривалості простоїв обладнання до реального фонду робочого часу;

коефіцієнт централізації допоміжних процесів – відображає частку централізовано виконаних допоміжних операцій у їхній загальній кількості та визначається за формулою

 

                                                ,                                                 (5.7)

де Qр, Qт – обсяги централізовано виконаних ремонтних та транспортних операцій; Qзр, Qзт – загальні обсяги ремонтних та транспортних операцій.

 

При цьому також розраховуються показники тривалості виробничого циклу, типу виробничого процесу, рівня універсальності технологічного обладнання тощо;

неефективне використання трудових ресурсів. При аудиті ефективності використання трудових ресурсів необхідно з’ясувати рівень забезпеченості підприємства трудовими ресурсами, оцінити їх освітньо-кваліфікаційні характеристики, а також визначити резерви підвищення ефективності їх використання. Аналіз використання трудових ресурсів проводиться на підставі даних статистичних форм звітності. Детально аналізуються причини, які призвели до втрат робочого часу (зниження обсягів виробництва та реалізації за браком замовлень, сировини, через втрату ринків збуту, високу ціну продукції, низьку конкурентоспроможність тощо), а також робляться висновки щодо відповідності (невідповідності) чисельності персоналу потребам виробництва.  Для оцінки відповідності кваліфікації робітників  складності виконуваних ними робіт використовують показник, що визначається як середньоарифметична зважена середніх тарифних розрядів. Для характеристики руху робочої сили на підприємстві розраховують та аналізують динаміку таких показників:

коефіцієнт обороту персоналу за наймом - визначається  відношенням чисельності прийнятого персоналу на роботу до середньоспискової чисельності персоналу;

коефіцієнт обороту персоналу за вибуттям – визначається відношенням чисельності звільненого з роботи персоналу до середньоспискової чисельності персоналу;

коефіцієнт постійності складу персоналу підприємства – визначається відношенням чисельності працівників, що відпрацювали весь рік до середньоспискової чисельності персоналу.

Важливою складовою аналізу трудових ресурсів підприємства є вивчення ефективності використання фонду робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним працівником за період, що аналізується. Такий аналіз проводиться для кожної категорії робітників кожного виробничого підрозділу та в цілому для підприємства. Також необхідно проаналізувати фонд оплати праці. У процесі аналізу можна визначити умовне вивільнення (залучення) персоналу у зв’язку зі зміною обсягів  виробництва продукції за формулою

                                      ЧПу = ЧПф  - ЧПп * ЧПп,                                (5.8)

де ЧПу – умовне зменшення (приріст) чисельності персоналу; DЧПф, DЧПп – відповідно фактична та планова чисельність персоналу; ЧПп – індекс зміни обсягу виробництва за період, що аналізується.

 

Також до причин кризи підприємства можна віднести: неефективну цінову політику;  дефіцит власних оборотних коштів тощо.

Аналіз сильних сторін діяльності підприємства та оцінка можливості усунення причин кризи. На цьому етапі проведення санаційного аудиту аналізуються сильні сторони підприємства та визначаються можливості виходу з кризи. При цьому застосовується СВОТ-аналіз (табл. 5.1).

 

Таблиця 5.1 – Форма для застосування СВОТ-аналізу

 

 

 

Фактори         Оцінка середовища  Оцінка підприємства

            Можливості   Загрози          Сильні сторони        Слабкі сторони

            Короткострокові      Довго- строкові        Короко-строкові       Довго- строкові        Короко-строкові            Довго- строкові        Кортко-строкові       Довго-строкові

1 Залежні від діяльності підприємства                                                                                       

1.1                                                                                        

1.2                                                                                        

.............                                                                                            

2  Незалежні від діяльності підприємства                                                                                             

2.1                                                                                        

2.2                                                                                        

...........                                                                                  

 

Необхідно мати на увазі, що СВОТ-аналіз не містить остаточної інформації для прийняття управлінських рішень, але дає змогу упорядкувати процес обміркування всієї наявної інформації з використанням власних думок та оцінок.

Аудит фінансового стану підприємства дає змогу зробити висновок щодо санаційної спроможності підприємства. Якщо підприємство має ресурси для відновлення платоспроможності, то наступним кроком є аудит запропонованих санаційних заходів та джерел фінансування цих заходів.

Об’єкт 3 – Аудит окремих санаційних процедур.

Заходи з фінансового оздоровлення підприємства наведені у Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та у Положенні про порядок погодження планів санації та мирових угод. В умовах кризи виникає необхідність виявляти та мобілізувати внутрішні резерви поліпшення фінансового стану. Ми вже відзначали, що це може бути реструктуризація активів, збільшення виручки, зниження витрат.

Нижче розглянемо методику аудиту деяких заходів:

3.1 Встановлення максимальних обсягів виробництва перспективних видів продукції. У даному випадку необхідно мати на увазі, що встановлення максимальних обсягів виробництва перспективних видів продукції повинне  мати ресурсне обґрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича потужність, персонал і матеріали. Тому при аудиті цього заходу необхідно встановити спроможність підприємства для виготовлення перспективних видів продукції, тобто проаналізувати пропускну спроможність устаткування та ступінь завантаження устаткування,  кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю та за нормами обслуговування та зіставити фактичні показники з розрахунковими.

Обґрунтування виробничої потужності для умов багатопродуктового виробництва з груповим розміщенням устаткування має форму порівняння обчислень пропускної спроможності устаткування і його завантаження у машино-годинах. Відношення цих величин характеризує ступінь завантаження устаткування:

 

                                                  ,                                                        (5.9)

де Кз – коефіцієнт завантаження устаткування певної технологічної групи; Тз – завантаження устаткування виробничою програмою у плановому періоді, машино-годин; Тпс – сумарний час роботи устаткування групи у плановому періоді, який називають пропускною спроможністю цієї групи, машино-годин.

Завантаження устаткування обчислюється на основі планового обсягу продукції і затрат часу на її обробку:

 

                                                 ,                                                   (5.10)

де n – кількість найменувань виробів, що обробляються на даній групі устаткування; Ni – кількість виробів і-го найменування у натуральному виразі;  ti – витрати часу на обробку одного виробу і-го найменування на даній групі устаткування, годин.

 

Пропускна спроможність устаткування певної технологічної групи визначається  за формулою

 

                                                     Тпс = Трmо,                                                (5.11)

де Тр – час роботи одного агрегату за розрахунковий період, годин;

mо – кількість однотипних взаємозамінних агрегатів у групі.

 

Час роботи одного агрегату обчислюється за формулою

 

                                                    ,                                          (5.12)

де Тн – номінальний (режимний) фонд часу роботи одного агрегату (машини) в плановому періоді, годин;  – планові втрати часу на ремонт агрегату, %;

 

                                                 Тн = (Дрtз - Дсtс)kз,                                        (5.13)

де Др – кількість робочих днів у плановому періоді; tз  – тривалість робочої зміни, годин; Дс – кількість змін зі скороченою робочою зміною; tс –  тривалість скорочення робочої зміни, годин; kз – коефіцієнт змінності роботи.

 

Обґрунтування виробничої програми трудовими ресурсами обмежується тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва.

Кількість робітників, потрібна для визначення запланованого обсягу роботи, визначається різними методами: залежно від специфіки виконуваних робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місяцями тощо. Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою

 

                                              ,                                                    (5.14)

де  Тпл – середньооблікова кількість робітників; Тп – фонд робочого часу одного працівника у плановому періоді, годин; кн – коефіцієнт виконання норм.

Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника визначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня:

 

                                                   Тп = Дп *  tдс,                                               (5.15)

де  tдс – середня тривалість робочого дня, годин; Дп – середня кількість днів виходу на роботу у плановому періоді одного робітника:

 

                                                  Дп =Др - Дн,                                                  (5.16)

де Др – кількість робочих днів у плановому періоді за календарем;

Дн – середня кількість днів невиходу на роботу згідно із законодавством (відпустки, хвороби тощо).

 

Якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день, то середня тривалість робочого дня менша від номінальної тривалості.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, кількість робітників можна визначити за нормами виробітку:

 

                                                 ,                                         (5.17)

де Вд – денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі;

N – плановий обсяг продукції у натуральному виразі.

 

Кількість робітників за нормами обслуговування визначається за формулою

 

                                                   ,                                               (5.18)

де Чяв – явочна кількість робітників; m – кількість устаткування, що потребує обслуговування;  mp – кількість змін роботи.

 

Явочна кількість робітників перераховується в облікову згідно з процентом втрат робочого часу:

 

                                                   ,                                          (5.19)

де h – процент втрат робочого часу.

 

3.2 Оптимізація залишків запасів та інтервалів поставки матеріалів. На підприємстві запаси належать до об'єктів, що постійно поповнюються, а отже, вимагають постійних капіталовкладень і впливають на рівень ефективності діяльності підприємства.  Однак більшість підприємств недооцінюють потреб у них і несуть додаткові витрати на їхнє поповнення. Особливу увагу варто приділяти виробничим запасам підприємства, тому що вони займають значне місце у структурі запасів. До них відносять: сировину і матеріали, допоміжні матеріали; напівфабрикати і комплектуючі; вторинні відходи виробництва; паливо; тару і тарні матеріали; запасні частини; малоцінні і швидковикористовувані предмети.

Оптимізація витрат на збереження і розміщення запасів здійснюється за допомогою АВС-аналізу (контроль запасів за допомогою їхньої класифікації). При даному методі класифікація запасів проводиться відповідно до визначеного показника їхнього значення.

Також застосовується XYZ-аналіз, де класифікація витрат проводиться відповідно до характеру їхнього споживання.

Формули розрахунку оптимального розміру запасів наведені в таблиці 5.2.

 

Таблиця  5.2 – Формули для розрахунку оптимального розміру запасів

Показник       Формула для розрахунку

1. Розмір одного замовлення          , де Q – розмір одного замовлення; S – обсяг реалізації на рік;     N – кількість замовлень на рік

1. Середній розмір наявності запасів протягом періоду реалізації партії          , де  A – середній розмір запасів у наявності  

3. Загальні витрати на збереження            , де T1 – загальні витрати на збереження;

p – ціна покупки одиниці запасів у постачальника;

C – середні витрати збереження (у відсотках від вартості запасів)

4. Загальні витрати розміщення і транспортування запасів      , де T2 – загальні витрати на розміщення і транспортування запасів;  F – витрати на розміщення одного замовлення і його розміщення

5. Загальні витрати управління запасами ,

де T – загальні витрати управління запасами

6. Оптимальний розмір запасів      , де Qо -  оптимальний розмір запасів

7.Оптимальна кількість замовлень на рік   , де N0 – оптимальна кількість замовлень на рік

8. Оптимальна кількість днів між замовленнями              , де to – оптимальна кількість днів між замовленнями

9. Рівень запасів після розміщення нового замовлення  , де Qo – рівень запасів, після якою варто розміщувати замовлення; tn – період постачання; q – обсяг реалізації товарних запасів за  день

 

Також необхідно враховувати, що при відпуску запасів у виробництво згідно з П(С)БО 9 «Запаси» застосовуються різні методи оцінки, що впливають на собівартість продукції.

Об'єкт 4 – Оцінка ефективності плану санації. 

При оцінці ефективності плану санації доцільно використовувати формулу

 

                                                   Ес = ДП : СВ,                                             (5.20)

 де Ес – ефективність санації; ДП – очікуваний додатковий прибуток за результатами реалізації плану санації; СВ ¬– санаційні вкладення;

 

                                                    ДП = ПСд – ПП,                                       (5.21)

де ПСд – дисконтований прибуток підприємства після проведення санації;   ПП – прибуток (збиток) підприємства до проведення санації.

 

                                               ПСд =ПСо : (1+R)N,                                      (5.22)

де ПСо – очікуваний прибуток підприємства після проведення санації; R – ставка дисконту; N – строк санації, років.

 

Також при оцінці ефективності можна використовувати додаткову вартість підприємства, яка створена у результаті використання санаційних заходів:

 

                                                   ДВ = РВ – ЛВ,                                            (5.23)

 де ДВ – додаткова вартість підприємства, що створена у результаті реалізації плану санації; РВ – прогнозна ринкова вартість підприємства після проведення санації; ЛВ – ліквідаційна вартість підприємства до проведення санації.

 

Якщо відбувається злиття чи приєднання підприємств (як санаційна міра), то

 

                                           ДС = РВп – ( РВ1 + РВ2),                                  (5.24)

де РВп – прогнозна ринкова вартість створеного підприємства після проведення санації; РВ1, РВ2 – ринкова вартість підприємств, що поєднуються в ході санації.