6.3  Фінансові процедури процесу ліквідації при банкрутстві підприємства

 

Для з'ясування окремих аспектів банкрутства використовується судова практика, коментарі судових і виконавчих органів, публікації фахівців з цих питань.

Господарський кодекс України (розділ 23) містить основні позиції щодо процедури визнання суб'єкта підприємництва банкрутом: неспроможності суб'єкта підприємництва (ст. 209); кредиторів неплатоспроможних боржників (ст. 210); заходів запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва (ст. 211); процедур, що застосовуються до неплатоспроможного боржника (ст. 212); майнових активів неплатоспроможного боржника (ст. 213); державної політики з питань банкрутства (ст. 214); відповідальності за порушення законодавства про банкрутство (ст. 215).

У Господарському кодексі містяться лише загальні підходи, які застосовуються до боржника-банкрута. Більш докладні норми і правила поведінки суб'єктів відносин банкрутства містить спеціальне законодавство України.

Основним законодавчим актом з питань банкрутства виступає Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». В інших законах, які мають таку ж правову силу, норми щодо банкрутства або фінансової санації містяться лише в окремих статтях, присвячених цим фазам господарської діяльності.

Покрокові дії суб'єктів управління регламентовані у спеціальних законодавчих актах. Наприклад, Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про цінні папери та фондовий ринок» визначають особливості управління господарською діяльністю галузевих суб'єктів, зокрема у режимі банкрутства.

Закони України «Про аудиторську діяльність», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інші регламентують окремі управлінські дії чи процедури з приводу фінансового оздоровлення підприємства.

Кримінальний кодекс України в розділі „Злочини проти власності" містить декілька статей, які безпосередньо стосуються  банкрутства суб'єкта господарювання, зокрема: стаття 218 «Фіктивне банкрутство»; стаття 219 «Доведення до банкрутства»; стаття 220 «Приховування стійкої фінансової неспроможності»; стаття 221 «Незаконні дії у випадку банкрутства».

Перелік нормативних документів не можна вважати вичерпним, оскільки законодавчі акти постійно поповнюються, видозмінюються, оновлюються.

Важливо також розглядати законодавчі акти з питань приватизації, іноземних інвестицій, галузеві норми та стандарти діяльності.

 

Ліквідація – припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності,  визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволених визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

 

Ліквідаційна процедура розпочинається з моменту визнання боржника банкрутом у разі неможливості відновити його платоспроможність або недосягнення домовленості про укладення мирової угоди.

 

Ліквідаційна процедура – це сукупність заходів щодо підприємства, стосовно якого прийнято рішення про банкрутство чи ліквідацію, спрямованих на задоволення вимог кредиторів продажем майна боржника та ліквідацією його як юридичної особи.

           

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцять місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців.

Починаючи з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і початку ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і обов'язкових платежів вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладання угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в межах цієї процедури;

скасовується арешт, накладений на майно банкрута, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, а накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється за правилами, встановленими законодавством про банкрутство.

 З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і початку ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута та розпорядження його майном. Керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства. А також припиняється повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

У п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом ліквідатор забезпечує публікацію в офіційних друкованих органах відомостей про визнання боржника банкрутом. Публікація здійснюється за рахунок банкрута (майна ліквідаційної маси).

Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд розпочинає ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна та/або керуючого санацією боржника. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії.

Ліквідатор з дня призначення фактично виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута - здійснює управління та розпорядження майном банкрута. У межах цих повноважень він приймає у своє відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута, аналізує фінансове становище банкрута, формує ліквідаційну масу, заявляє про відмову від виконання договорів банкрута, передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, і виконує інші важливі повноваження.

Як ліквідатор арбітражний керуючий очолює ліквідаційну комісію, висуває до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту, має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, з дня визнання боржника банкрутом та початку ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, заявляє в установленому порядку заперечення за заявленими до боржника вимогами кредиторів, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, а також реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів.

Таким чином, після визнання боржника банкрутом майнові права і обов’язки боржника переходять до ліквідатора, і тому банкрута представляє призначений у справі ліквідатор.

Протягом трьох днів із дня призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу ліквідатору матеріальних та інших цінностей, бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, а у разі їх втрати ліквідатор має право замовити виготовлення дублікатів.

Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені в господарському суді власником майна (органом, уповноваженим керувати майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, що оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається, виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

 Ліквідатор надає комітету кредиторів щомісячний звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день початку та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника.

У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і за пропозицією комітету кредиторів призначити нового ліквідатора.

Фінансові процедури процесу ліквідації підприємства при банкрутстві включають:

1 Оцінку майна підприємства за балансовою вартістю. Така оцінка здійснюється на основі інвентаризації майна підприємства.

2 Визначення обсягу та складу ліквідаційної маси. Основу формування ліквідаційної маси становить все майно підприємства, оцінене за балансовою вартістю, за окремим вилученням, передбаченим чинним законодавством. Так, не підлягає включенню у ліквідаційну масу майно підприємства, що є предметом застави; орендоване майно або майно, яке перебуває в його відповідальному зберіганні; особисте майно його працівників; об'єкти житлового фонду, дитячих дошкільних установ тощо.

3 Оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної маси, за ринковою вартістю.  Майно підприємства підлягає реалізації  з метою задоволення претензій кредиторів, тому воно повинне бути попередньо оцінене  за ринковою вартістю. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучити фахівців.

4 Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

 

 

 

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

 У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" .

 Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

 Продаж цінних паперів, що належать банкруту на підставі права власності, здійснюється відповідно до законодавства.

 Уступка вимог банкрута здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету кредиторів.

 Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута не встановлено комітетом кредиторів.

 Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника.

 Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього закону.

 З основного рахунку проводяться такі виплати:

 поточні комунальні та експлуатаційні платежі;

 інші витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

 Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

 Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

 Ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.

 У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету кредиторів, призначає нового ліквідатора. 

 

5 Забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізації майна підприємства. Джерелами забезпечення вимог кредиторів є кошти, виручені від продажу майна підприємства-боржника. Сума цих коштів розподіляється в певній послідовності, яка визначена законодавчо. У процесі розподілу коштів вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів від продажу майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги.

 

Приклад 6.2  Підприємству-боржнику, майно якого становить 150 тис.грн, виставлені такі вимоги кредиторів:

першої черги – на суму 45 тис.грн;

третьої черги – на  суму 60 тис.грн;

четвертої черги – на  суму 50 тис.грн, у тому числі заборгованість перед підприємством 1 - 30 тис.грн, перед підприємством 2 – 20 тис.грн.

Усього виставлено вимог кредиторів на суму 155 тис.грн, тобто  у підприємства-боржника недостатньо майна, щоб погасити вимоги кредиторів. Тому спочатку будуть погашені всі вимоги першої  і третьої черг. Сума, що залишиться після задоволення цих вимог, становить 45 тис.грн (150000 – 45000 - 60000). Розподіл засобів, що залишилися після погашення вимог першої і третьої черг, здійснюється пропорційно вимогам кредиторів четвертої черги. Визначимо частину вимог, що підлягають погашенню кредиторам четвертої черги з урахуванням майна, що залишилося у  підприємства-боржника.

(45000 : 50000) * 100% = 90%. Розрахуємо суму погашення боргів четвертої черги: для підприємства 1 – 30000•90 % = 27000 грн, для підприємства 2 – 20000•90% = 18000 грн. Вимоги  підприємства  1- у сумі 3 тис.грн (30000 – 27000)  і  підприємства  2 -  у  сумі  2 тис.грн  (20000 – 18000), що залишилися не задоволеними через відсутність майна в боржника, що ліквідується  відповідно до чинного законодавства, вважаються погашеними.

 

6 Розроблення ліквідаційного балансу підприємства. Ліквідаційний баланс являє собою баланс підприємства-банкрута, складений ліквідаційною комісією після реалізації  його активів і погашення задоволення усіх вимог кредиторів і переданий до господарського суду. Якщо після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію підприємства-боржника.

 У законі (розділ VI) викладені особливості банкрутства окремих категорій  суб’єктів підприємництва, які можна згрупувати за двома ознаками:

1) територіально-галузеві особливості, тобто за особливостями виробництва продукції і послуг, які запроваджуються стосовно місцеутворюючих і особливо небезпечних підприємств (статті 42 і 43), сільськогосподарських і страхових підприємств (статті 44 і 45), професійних учасників ринку цінних паперів (стаття 46), фермерських господарств (стаття 50);

2) організаційно-правові особливості визначаються як сукупність методів або прийомів дії з боку органів влади і управління, які запроваджуються у процедурі банкрутства до відсутнього боржника (стаття 52), громадянина-підприємця (статті 47 і 49), а також боржника, санація якого проводиться його керівником (стаття 53) або ліквідація  якого здійснюється його власником (стаття 51).

 

Автор Економічна сутність банкрутства  Джерело

Російське законо-давство    Нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задоволь¬нити визнані судом  вимоги креди¬торів у зв'язку з перевищенням зобо¬в'язань боржника над його майном або незадовільною структурою ба¬лансу боржника [13]

Голощапов,

Райзберг та Лозовской        Нездатність боржника платити за своїми зобов'язаннями, повертати борги у зв'язку з відсутністю у нього коштів для оплати [22]

Шеремет, Сайфулін Нездатність фінансувати поточну операційну діяльність і погашати термінові зобов'язання  [49]

Закон України          Визнання господарським судом не-здатності боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через використання лікві¬даційної процедури   [4]

 

 

Вид     Характеристика

Реальне банкрутство           Повна нездатність суб’єкта господарювання відновити свою фінансову стабільність і платоспроможність у майбутньому у зв’язку з реальними втратами  капіталу, який використовується

Технічне банкрутство          Неплатоспроможність суб'єкта господарювання, викликана істотною простроченою дебіторською заборгованістю (величина дебіторської заборгованості перевищує величину кредиторської заборгованості). Як правило, не приводить до юридичного банкрутства

Неплатоспроможне підпри¬ємство          Економічні ознаки: задоволення вимог кредиторів, визнаних судом, можливе тільки при здійсненні ліквідаційних процедур. Якщо за підсумками року коефіцієнт поточної ліквідності менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то воно відповідає фінансовому стану боржника,  при якому, відповідно до українського законодавства, боржник зобов'язаний звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного із кредиторів призводить до неможливості виконання зобов'язань перед іншими кредиторами

Доведення до банкрутства

            Навмисні й корисливі мотиви, інша особиста зацікавленість або в інтересах третьої сторони дії власника, які призвели до стійкої фінансової неспроможності підприємства, що, у свою чергу, завдало великої матеріальної шкоди. Економічні ознаки: якщо перед складанням угод, укладених у корисливих цілях, і здійсненням навмисних дій відповідно до Карного кодексу, які призвели до неплатоспроможного стану, підприємство не мало економічних ознак неплатоспроможного підприємства.

Штрафні санкції: штраф від  8500 до 13600 грн, або обмеження волі строком до 3 років із позбавленням займати відповідну посаду або виконувати визначені роботи терміном до 3 років

Приховування банкрутства             Подача недостовірної інформації про свій фінансовий стан і це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові.

Економічні ознаки: якщо встановлено, що боржник надав недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або інших документах про фінансовий стан, який характеризується ознаками неплатоспроможного підприємства.

Штрафні санкції: штраф від  34000 до 51000 грн, або обмеження волі строком до 2 років із позбавленням займати відповідну посаду або виконувати визначені роботи терміном до 3 років

Фіктивне банкрутство         Свідомо неправдива офіційна заява про нездатність виконувати свої зобов'язання перед кредиторами.

Економічні ознаки: якщо коефіцієнт поточної ліквідності більше 1 при нульовій рентабельності.

Штрафні санкції: штраф від  12750 до 34000 грн, або обмеження волі строком до 3 років 

Незаконні дії під час банкрутства  Навмисне приховання майна або майнових прав, відомостей про майно, передачу майна у власність іншим особам або його знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, що відображають господарсько-фінансову діяльність, якщо ці дії завдали великої  матеріальної шкоди.  

Штрафні санкції: штраф від  1700 до 8500 грн, або обмеження волі строком до 3 місяців із позбавленням займати відповідну посаду або виконувати визначені роботи строком до 3 років