Правові аспекти ґендерної політики в Габсбурзькій монархії: фактор політичної та громадянської участі

Монолатій Іван Сергійович,

д. політ. н., доц. каф. політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Формалізація Австро-Угорщиною політичної участі її громадян передбачала їхню участь у виборчому процесі. Проаналізуємо процес еволюції основних принципів електоральної участі, закріплених у правовому полі Австро-Угорщини. Щоб бути включеною до числа виборців, людині було потрібно відповідати певним ознакам, «кваліфікаційним критеріям». Передусім, бути громадянином країни, досягти певного віку, а також не підпадати під категорії осіб, що позбавлені виборчих прав у законодавчому порядку як недієздатні. У досліджуваний період виборче право не мало загального поширення, а участь етнофорів у виборах була обмежена виборчими цензами – офіційно визначеними умовами й ознаками, на підставі яких громадянам надавали право обирати й бути обраними. Серед них були: володіння майном, стать, термін осілості, рід і характер професійної діяльності. 

Правові основи австрійського парламентаризму, закладені у 1848–1849 рр. встановлювали таку виборчу процедуру. На першому етапі виборів обиралися виборщики. На цих виборах право голосу і право бути обраним володіли усі австрійські громадяни з 24-річного віку, громадські права яких не були обмежені і які проживали у своєму виборчому окрузі не менше шести місяців. На другому етапі виборщики таємним голосуванням обирали депутатів. Кандидатом міг бути лише той австрійський громадянин, який мав 30 років і в першому обраний виборщиком. Обраним вважався кандидат, що здобував абсолютну більшість голосів (у разі потреби могли проводитись другий і третій тури голосування) [1].     

Тривалий час виборче право в Австрії обмежувалося майновими цензами. Так,  до 1896 р. в Австрії існували чотири курії (особливі класи, категорії виборців), кожна з яких посилала депутатів до рейхсрату абсолютно окремо від інших. Перша курія представляла великих землевласників, друга – жителів міст і фабричних селищ, третя (з 1868 р.) – членів торгово-промислових палат, а четверта – сільські громади. Зауважмо, що кожна з цих курій мала раз і назавжди надане їй право обирати визначену кількість депутатів, незалежно від кількості виборців у ній.

Обрання депутатів безпосередньо населенням було введене виборчою реформою 1873 р. З цього часу почали утверджуватися прямі стосунки між виборцями і кандидатами у депутати, закладалося підґрунтя для поступового розвитку політичних партій. Перші прямі вибори відбулися у 1873 р. Щоправда, у них прийняли участь 254 012 осіб із 20 074 645 осіб населення – тільки ті чоловіки, котрі щорічно сплачували не менше 20 корон прямих податків. Згодом, у 1882 р. це право здобули і ті, хто платив мінімум 10 корон прямих податків щорічно (т.зв. «п’ятиґульденові чоловіки») [2].

Після реформування виборчого законодавства у 1873 р. були закладені й специфічно ґендерні положення. Так, § 9 закону «Про вибори членів Палати послів рейхстрату» («Положення про вибори до рейхсрату») від 2 квітня 1873 р. визначав, що правом голосу був наділений кожен повноправний громадянин Австрії чоловічої статі, якому виповнилося 24 роки і який не був виключений з виборчого права. Стосовно жінок, виборчими правами були наділені особи жіночої статі виключно у курії великих землевласників (найбільші платники податків), котрі вважалися, як і чоловіки, повноправними, досягли 24-річного віку і не були виключені з виборчого права [3]. Однак після того, як Каринтія і Крайна у 1884 р. обмежили виборче право для жінок у курії великих землевласників, аналогічні кроки здійснили Нижня та Верхня Австрія, Штирія, Моравія та Істрія. Участь жінок у крайових та муніципальних виборах була скасована й на Буковині (у курії міст і сільських громад), а в Ґраці – у муніципальних виборах [4].

Показово, що у «Тимчасовому законі про громади» від 17 березня 1849 р. право голосу в громаді було надано обом статям в межах цензового виборчого права: право голосу мали платники податків (чоловіки і жінки) на підставі володіння землею чи будинком, дрібного виробництва або «економічної активності» за умови постійного перебування у громаді. При цьому жінки мали можливість брати участь у політичному житті, однак ця участь, на думку Б. Бадер-Заар, не була повноцінною, оскільки згідно із § 30 дружин на виборах репрезентували чоловіки, а вдови, розлучені і неодружені жінки були представлені уповноваженою особою чоловічої статі. Однак у містах, які мали статути і ухвалювали власні положення про вибори (наприклад, Відень і Прага), жінки могли принципово виключатися з виборчого права. Жодних змін щодо права участі жінок у виборах не приніс і Імперський закон про громади 1862 р. [5].    

Демократизація виборчого права і визнання права громадян Австро-Угорщини на політичну участь були чітко детерміновані за статевою ознакою. Найпослідовніше це  проявилося у діяльності Палати послів рейхсрату під час запровадження загального і рівного виборчого права виключно для чоловіків 26 січня 1907 р. Проте скасування куріальної системи на парламентському рівні означало втрату активного права голосу великими землевласницями [6]. Відсутність підтримки більшості представлених в рейхсраті і крайових сеймах партій, а також соціальні і міжнаціональні суперечності, які мали місце у дуалістичній імперії аж до початку Першої світової війни, не принесли успіху рухам жінок за виборчі права. Лише із розпадом Габсбурзької монархії здійснилася їхня мета як наслідок нового співвідношення сил в державах-наступницях. Виборче право для жінок ввели в Австрії, Польщі та Чехословаччині у 1918 р.  

 

 

 

Література:

1. Настасяк І.Ю. Організація управління Галичиною і Буковиною у складі Австрії (1772–1848 рр.) : Монографія / І. Ю. Настасяк. – К. : Атіка, 2006. – C. 128.

2. Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774–1918 рр.) / М.В. Никифорак. – Чернівці : Рута, 2004. – С. 126.

3. Quellensammlung zur Österreichischen und Deutschen Rechtsgeschichte vornehmlich für den Studiengebrauch / Hrgs. von Rudolf Hoke und Ilse Reiter. – Wien; Köln; Weimar : Böhlau, 1993. – S. 455.

4. Bader-Zaar B. Frauenbewegungen und Frauenwahlrecht / Birgitta Bader-Zaar // Die Habsburgermonarchie 1848–1918. Im Auftrag der Kommission für die Geschichte der Österreichisch-Ungarischen Monarchie (1848–1918) herausgegeben von Helmut Rumpler und Peter Urbanitsch. – Band VIII : Politische Öffentlichkeit und Zivilgesellschaft. – 1. Teilband: Vereine, Parteien und Interessenverbände als Träger der politischen Partizipation. – Wien : Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 2006. – S. 1011–1012.

5. Op. cit. – S. 1010.

6. Op. cit. – S. 1012.