3.3.2. Профілактика інфекційних захворювань при надзвичайних ситуаціях

Для проникнення збудників інфекційних захворювань в організм людини необхідною умовою є так звані «ворота» інфекції, тобто шлях, яким збудник може потрапити в організм у такій кількості, щоб виникло захворювання та розвивався епідемічний процес (безперервний ланцюг заражень та захворювань, що відбуваються одне за одним).

Епідемія – це масове поширення інфекційної хвороби, коли показник захворюваності серед населення перевищує її звичайний рівень, характерний для даної хвороби в умовах певної місцевості. Якщо епідемія охоплює кілька країн або цілий континент,  говорять про пандемію.

Епідемічна ситуація – це показник епідемічного благополуччя території (об’єкта) у певний час, що характеризується рівнем та динамікою захворювання людей на ІХ, наявністю або відсутністю відповідних факторів передачі інфекції та іншими обставинами, що впливають на поширення ІХ.

Благополучна епідемічна ситуація – ІХ не реєструються або реєструються їх поодинокі випадки, відсутні сприятливі умови для поширення цих хвороб.

Нестійка епідемічна ситуація – рівень захворювання людей на ІХ не перевищує середні багаторічні показники, проте є сприятливі умови для поширення цих хвороб.

Неблагополучна епідемічна ситуація – рівень захворювання людей на ІХ перевищує середні багаторічні показники, реєструються спалахи цих хвороб.

Епідемічний процес – це складне соціально-біологічне явище, це ланцюг безперервних станів, від безсимптомного носійства до маніфестних форм захворювань викликаних циркулюючим у колективі збудником. Цей процес проявляється у вигляді епідемічних осередків з одним або декількома випадками хвороби або носійства.

Біологічну основу епідемічного процесу становить взаємодія 3 складових частин (або ланок), а саме:

- джерела збудника інфекційного захворювання;

- специфічного механізму передачі збудника;

- сприятливого населення.

Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворюваннями буде ефективною.

І. Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, – застосовується ряд заходів, щоб локалізувати збудника та попередити його поширення. У разі виникнення осередку ОНІ, які у всіх випадках призводять до смерті людей, або якщо збудник хвороби невідомої природи – застосовують карантин.

Карантин – це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Він передбачає проведення комплексу режимних, адміністративних та санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на попередження поширення хвороби та ліквідацію осередку зараження, а саме:

- озброєну охорону осередку зараження;

- заборону переміщення за межі карантинної зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції та медичного обстеження;

- заборону вивезення із зони карантину будь-яких речей без попереднього знезараження;

- заборону проїзду транспорту через осередок зараження.

Під час карантину обмежуються контакти серед населення, на підприємствах та в установах вводиться спеціальний режим праці. Медичний персонал, який працює із хворими, повинен бути одягнений у спеціальні протимікробні костюми, що є попередженням внутрішнього поширення інфекції у медичних закладах. Якщо лабораторними дослідженнями не виявлено небезпечних для життя мікроорганізмів та немає загрози виникнення масових захворювань, карантин може бути замінений на обсервацію.

Обсервація – це комплекс заходів, спрямованих на посилене спостереження за осередком зараження та вжиття лікувально-профілактичних та обмежувальних заходів.

Строки карантину та обсервації залежать від максимального інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції останнього хворого до повного закінчення знезараження території. Режимні заходи під час обсервації менш суворі та допускають, хоч із обмеженнями, вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх дезінфекції.

Обсерватор – це спеціалізований заклад охорони здоров’я, призначений для госпіталізації осіб, які виявили бажання покинути територію карантину, з метою їх обстеження та здійснення медичного нагляду за ними.

Ізолятор – спеціалізований заклад охорони здоров’я, призначений для госпіталізації контактних осіб з метою їх обстеження, профілактичного лікування та здійснення медичного нагляду за ними.

ІІ. Невід’ємною ланкою у боротьбі з механізмом передачі збудника інфекції є проведення дезінфекційних заходів.

Дезінфекційні заходи (дезінфекція, дезінсекція, дератизація) – це заходи щодо знищення у середовищі життєдіяльності людини збудників інфекційних хвороб (дезінфекція) та їх переносників – комах (дезінсекція) й гризунів (дератизація).

Дезінфекція – це комплекс спеціальних заходів щодо знищення збудників інфекційних захворювань у навколишньому середовищі.

В осередках захворювання розрізняють такі види дезінфекції:

- профілактичну дезінфекцію – проводиться з метою попередження можливості виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів та речей загального користування;

- вогнещеву дезінфекцію – проводять в епідемічних осередках для попередження зараження осіб, що оточують хворого, та попередження винесення збудника за межі осередку.

Залежно від умов проведення вогнещевої дезінфекції, розрізняють:

- поточну (за наявності джерела інфекції) дезінфекцію, яка проводиться в осередках захворювання, де достеменно виявлено джерело збудника (наприклад, у кімнаті, де перебуває хворий). Така дезінфекція застосовується з метою попередження поширення хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середовищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого та його випорожнень;

- заключну (після видалення джерела інфекції) дезінфекцію, яка проводиться в осередку масових захворювань після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою повного знищення усіх збудників, щоб уникнути вторинної інфекції.

Залежно від характеру збудника та інших показників, застосовують різні методи дезінфекції, які поділяються на чотири групи:

1. Механічні методи – передбачають вологе прибирання приміщень, звільнення від пилу, витрушування одягу та постелі, фарбування, миття тощо.

2. Біологічні методи – передбачають застосування речовин, спеціальних культур мікроорганізмів, що згубно діють на збудників хвороб та не дають їм розмножуватися. Біологічна дезінфекція застосовується у більш-менш глобальних масштабах (наприклад, для знезараження стічних вод).

3. Фізичні методи – найбільш доступні та безпечні, оскільки не передбачають застосування шкідливих для людини препаратів. До них належать: дія сонячних променів, ультрафіолетових випромінювачів, прасування одягу, спалювання сміття, обробка окропом, кип’ятіння та стерилізація в автоклавах речей і предметів тощо.

4. Хімічні методи також широко застосовуються для знезараження та передбачають дезінфекцію речей за допомогою хімічних речовин, які вбивають мікроби.

Серед хімічних речовин найчастіше застосовуються такі:

- 10,0-20,0% розчин хлорного вапна (застосовується для промивання чи обприскування будинків, туалетів або території зараженої місцевості);

- 0,2-5,0% розчин хлорного вапна (застосовується для промивання житлових та службових приміщень, меблів);

- 1,0-3,0% розчин хлорного вапна (застосовується для знезараження житлових приміщень, інвентарю та місць загального користування);

- 0,2-1,0% Sol. Chloraminum (застосовується для протирання кухонного посуду, меблів, крім того, додається у воду під час прання білизни);

- 3,0-5,0% Sol. Lysolum (застосовується для замочування білизни та одягу, а також для знезараження випорожнень хворих);

- 3,0% Sol. Hydrogen peroxide (застосовується для обприскування житлових приміщень та знезараження інвентарю);

- Ethylene oxide (застосовується для знезаражування закритих приміщень шляхом розпилення);

- Spiritus aethylicus (застосовується для протирання меблів, предметів та інвентарю);

- 0,3-1,0% Sol. Formaldehyde (застосовується для промивання туалетів та знезараження випорожнень хворих).

Елементи навколишнього середовища, предмети вжитку, повітря, комахи та вода є факторами передачі збудника. Шляхи впливу на неживу природу з метою зменшення кількості хвороботворних організмів розглянуто вище.

Щодо захворювань, які переносять деякі тварини, то проводиться комплекс заходів для знищення переносників інфекцій. Серед них окремо виділяють дезінсекцію та дератизацію.

Дезінсекція – це заходи, що проводяться з метою знищення членистоногих (наприклад, павуків, кліщів, комах) переносників інфекцій.

Ці заходи так само поділяють на:

1. Профілактичні (розчищення дрібних водойм, закривання сітками вікон та дверей, підтримання чистоти тощо).

2. Винищувальні (полягають у застосуванні в основному хімічних методів знищення комах та подібних до них тварин).

Хімічні методи передбачають використання спеціальної отрути – інсектицидів. До них належать Нехаchloranum, Carbophos, Dichlophos тощо.

Вживаються також суто біологічні способи знищення комах, які полягають у їх зараженні вірусами, бактеріями, грибами, що безпечні для людини, свійських тварин та рослин.

Дератизація – це знищення гризунів та інших ссавців, що є резервуаром та джерелом інфекційних захворювань.

Методи знищення можуть бути:

- механічними (встановлення пасток, капканів, мишоловок тощо);

- біологічними (використання біологічних засобів, до яких відносять бактеріальні культури з групи Salmonella, які викликають загибель гризунів);

- хімічними (знищення гризунів за допомогою отрути - ратицидів).

Як ратициди використовують Ratindanum, Zoocumarinum, Barium carbonate та інші. Метод базується на приготуванні приманок, що обробляються отрутами. Як приманку використовують борошно, кашу, фарш, зерно та овочі. Під час приготування приманок слід дотримуватися  правил безпеки та стежити, щоб отрута не потрапила в їжу, призначену для людей та свійських тварин.

ІІІ. Сприятливий колектив – третя ланка епідемічного процесу.

Сприятливість – це властивість організму відповідати патологічним процесом на інфекцію, і вона є необхідною умовою для підтримки епідемічного процесу.

Стан сприятливості залежить від числа факторів, що визначають специфічну та неспецифічну резистентність: захисна функція шкірних покривів, екскреторних органів, запалення, фагоцитоз, гуморальні продукти (Lysocimum, Іnterferonum, Рrostaglandinum).

Щодо третього фактора (наявність людей, схильних до захворювань), то застосовують ряд заходів для створення штучного імунітету проти ІХ.

Епідемічний осередок – це територія, на якій у певних часових та просторових межах відбулося зараження людей збудниками ІХ та набуло масового характеру поширення інфекційних захворювань. Він може вважатися ліквідованим у тому разі, коли в його межах переривається циркуляція збудника і збудник повністю зникає.

Сприяють виникненню епідемічних осередків такі фактори:

- наявність у зоні НС неізольованих інфекційних хворих серед населення та можливість поширення ними збудників;

- уражені, які потребують госпіталізації та розглядаються з погляду ризику зараження;

- здорове населення, яке контактувало з інфекційними хворими та розглядається з погляду ризику зараження (потребує обсервації);

- довкілля, яке небезпечне для людей.

Для епідемій, що виникають при стихійних лихах, характерна одночасна реалізація різних шляхів поширення. Одночасне масове зараження людей може призвести до «епідемічного спалаху», коли протягом дуже обмеженого проміжку часу з’являється велика кількість інфекційних хворих, а потім деякий час тягнеться так званий хвіст епідемії за рахунок осіб, які були у контакті з хворими.

Осередок інфекційної хвороби – це місце (об’єкт, територія), де виявлено джерело інфекції та відповідні фактори передачі інфекції.

Осередок зараження – це територія, населені пункти, об’єкти народного господарства, які підпали під штучне зараження бактеріальними агентами.

Епідемічний осередок – це основний елемент епідемічного процесу.

Тривалість епідемічного осередку:

- при антропонозних захворюваннях – протягом максимального інкубаційного періоду після ізоляції хворих та проведення заключної дезінфекції;

- при зоонозних інфекціях – коливається протягом інкубаційного періоду або упродовж фактора передачі.

Епідемічний осередок визначається:

- за ознакою місця виникнення конкретного захворювання;

- за ознакою часу виникнення конкретного захворювання.

Розрізняють такі види епідемічних осередків:

- полігостальні – осередки з багатьма джерелами збудника;

- полівекторні – осередки з багатьма механізмами передачі.

Успішність заходів з локалізації та ліквідації осередку залежить від:

- строку виявлення хворого;

- своєчасності ізоляції хворого від оточення.

Заходи з локалізації та ліквідації осередку інфекції передбачають:

- реєстрацію та оповіщення;

- епідеміологічне обстеження;

- епідеміологічне спостереження;

- госпіталізацію;

- дезінфекцію та дезінсекцію;

- специфічну профілактику;

- санітарно-освітню роботу.

Реєстрації підлягають: черевний тиф, паратифи А та В, дизентерія (гостра та хронічна), коліти, ентерити, ентероколіти, гастроентероколіти, диспепсія у дітей до 1 року, висипний тиф, кір, дифтерія, скарлатина, цереброспінальний менінгіт, епідемічний енцефаліт, поліомієліт, туляремія, сказ, лептоспіроз, вірусний гепатит А, сибірка, кліщовий енцефаліт, малярія, бруцельоз, правець, коклюш, сап, ящур та поворотний тиф.

Метою епідеміологічного обстеження є виявлення джерел інфекції та умов, які сприяють поширенню інфекції. Обстеження епідемічного осередку проводить лікар-епідеміолог та інфекціоніст, які вживають заходи щодо госпіталізації (ізоляції) хворого, забору матеріалу для аналізу та проведення заключної дезінфекції.

Метою епідеміологічного спостереження є своєчасне виявлення нових захворювань. При виявленні носійства всі контактуючі підлягають лабораторному обстеженню та спостереженню.

Рання госпіталізація, яка є найбільш раціональним заходом попередження поширення інфекції, проводиться за клінічними та епідеміологічними показаннями. Транспортування хворих проводять спеціально призначеним санітарним транспортом, який після перевезення кожного хворого підлягає дезінфекції.

Для специфічної профілактики використовують: bacteriophagus (дизентерія, холера, черевний тиф тощо), gamma-globulin (вірусний гепатит А, кір), хіміотерапію (малярія) та профілактичне щеплення (вакцини, анатоксини).

При інфекційних захворюваннях зоонозного характеру вживаються заходи щодо знешкодження тварин: собак (при сказі), гризунів (при туляремії) та інших тварин, які можуть бути джерелом хвороби.

З метою санітарно-освітної роботи проводяться бесіди з профілактики захворювань, друкуються пам’ятки, бюлетені та статті, населення постійно інформується по радіо та телебаченню (та іншими засобами масової інформації).

Кожна окремо взята НС має свої особливості, які пов’язані зі змінами СГ стану, що вимагає адекватного СГ та ПЕ забезпечення.

Взаємодія природних та соціальних умов можуть стимулювати або пригнічувати розвиток епідемічного процесу.

Природний фактор зв’язаний з природною локалізацією (туляремія, чума, кліщовий енцефаліт).

Соціальним фактором є: економіка, матеріальне забезпечення, густота населення, масова міграція, характер харчування, голод, війни тощо.

Виділяють три етапи в організації проведення СГ та ПЕ заходів в осередку НС.

І етап передбачає контроль за:

- знезараженням води;

- дезінфекцією місця накопичення сміття;

- дезінфекцією місця розташування формувань, що беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків НС;

- дезінфекцією місця розташування мігруючого населення.

ІІ етап передбачає здійснення контролю за:

- продуктами харчування та водою;

- лазнями;

- збором та захороненням трупів;

- проведення фагування;

- вакцинопрофілактикою;

- дезінфекцією;

- дезінсекцією;

- дератизацією;

- посиленням санітарно-епідеміологічних установ (лікарями, транспортом, засобами).

ІІІ етап передбачає посилення контролю за:

- якісним харчуванням;

- водопостачанням;

- умовами розташування;

- санітарно-освітною роботою та ін.

При НС до роботи в епідемічних осередках залучаються такі формування:

1. Рухомі групи епідеміологічної розвідки, які формуються на базі районних СЕС та в змозі провести обстеження на території 25-35км2 і здійснити відбір 8-12 проб за добу.

2. Спеціалізовані ПЕ бригади, які формуються на базі науково-дослідних інститутів, республіканських та обласних СЕС у районах масштабних НС.

Оснащення формувань, що залучаються до роботи в епідемічних осередках, містить:

- засоби індивідуального захисту;

- укладки для відбору проб;

- засоби сигналізації;

- засоби зв’язку;

- автотранспорт.

Основні принципи СГ та ПЕ заходів у епідемічних осередках:

1. Єдиний підхід до організації СГ та ПЕ заходів.

2. Державний територіально-виробничий характер ПЕ забезпечення.

3. Участь усіх ланок охорони здоров’я в проведенні СГ та ПЕ заходів та їх взаємодія.

4. Забов’язаність і відповідальність усіх керівників об’єктів народного господарства за проведення СГ та ПЕ заходів.

На охорону здоров’я покладається відповідальність за методичне керівництво та санітарний нагляд за проведенням СГ та ПЕ заходів.

Керівництво СГ та ПЕ заходами передбачає:

1. Безперервне отримання даних про СГ та ПЕ стан населення та його аналіз й оцінку.

2. Планування СГ та ПЕ заходів (складання комплексних та оперативних планів СГ та ПЕ заходів).

3. Своєчасна постановка завдань підлеглим медичним силам та формуванням, контроль за їхньою діяльністю й необхідна допомога.

4. Організація взаємодії зі всіма службами.

Санітарно-епідеміологічний стан населення в епідемічних осередках характеризується таким чином:

1. Благополучний стан – серед населення відсутні інфекційні захворювання чи спостерігаються поодинокі випадки захворювань, які не пов’язані один з одним.

2. Нестійкий стан – серед населення з’являються окремі (що не реєструвалися раніше) інфекційні захворювання, виникають групові, без подальшого поширення захворювання, тобто без ознак епідемії.

3. Неблагополучний стан – виникають групові інфекційні захворювання з тенденцією до подальшого їх поширення чи фіксуються випадки захворювань ОНІ (чума, холера, сибірка).

4. Надзвичайний стан – серед населення виникла епідемія інфекційних захворювань ОНІ.

При локалізації та ліквідації осередків інфекційних захворювань можуть упроваджуватися режимні та обмежувальні ПЕ заходи.

Надзвичайні режими – це спеціальні правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності та функціонування органів влади на території, де виникла НС.

Законодавство нашої країни передбачає три основні різновиди надзвичайних режимів:

- надзвичайний стан;

- надзвичайна екологічна ситуація;

- воєнний стан.

Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації ґрунтується на Конституції України і складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991р., «Про аварійно-рятувальні служби» від 14.12.1999р., «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000р., а також прийнятих відповідно до них інших підзаконних нормативно-правових актів.

Режимні ПЕ заходи в зоні НС проводяться у формі обсервації або карантину (залежно від виду збудника ІХ).

До них відносять:

- карантин;

- обсервацію;

- роз’єднання;

- епідеміологічне спостереження.

Обмежувальні протиепідемічні заходи – це медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку ІХ з метою запобігання її поширенню.

Загальні принципи профілактики інфекцій в епідемічних осередках спрямовані:

1) на джерело збудника (дезінфекція, дезінсекція, дератизація) – раннє активне виявлення та своєчасну ізоляцію й госпіталізацію хворих; при зоонозних інфекціях шляхи знешкодження джерела збудника можуть бути різними;

2) на розрив механізму передачі збудника (повітряно-крапельний – при бактеріальних та вірусних інфекціях та фекально-оральний – при кишкових інфекціях) – водопостачання, каналізація, продукти харчування тощо.

Керування силами та засобами, що залучаються до виконання СГ та ПЕ заходів у вогнищах катастроф, виконує:

- Центральна координаційна комісія ДСМК (належить до керівних органів управління), в яку входить начальник Головного санітарно-епідеміологічного управління, який організовує проведення всього комплексу робіт, або СГ та ПЕ забезпечення на державному рівні;

- на обласному рівні – головний епідеміолог обласної СЕС;

- на районному – головний епідеміолог районної СЕС.

До органів повсякденного (оперативного) управління належить інформаційно-диспетчерська служба:

- на рівні держави – інформаційно-диспетчерський пункт МОЗ;

- на обласному – обласний інформаційно-диспетчерський пункт.

Крім цього, затверджені СЕС повної готовності, а також центри індикації та діагностики (санітарно-епідеміологічні загони):

- на базі Науково-дослідного інституту епідеміології та ІХ, Центральної СЕС та Кримської й Одеської протичумних станцій створені спеціалізовані ПЕ бригади постійної готовності;

- на рівні обласних СЕС формуються спеціалізовані ПЕ бригади (бригади швидкого реагування);

- на базі районних СЕС створені спеціалізовані ПЕ бригади та групи епідеміологічної розвідки;

- на базі головного санітарно-епідеміологічного управління МОЗ України формується санітарно-епідеміологічний загін з метою посилення державного нагляду при НС.