3.3.3. Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення при надзвичайних ситуаціях

Санітарні втрати в осередку ІХ залежать від:

- кількості населення;

- індексу контагіозності;

- своєчасності проведення СГ та ПЕ заходів;

- ефективності вакцин, запропонованих для специфічної профілактики ІХ;

- кількості інфікованого населення, якому не проводиться специфічна антибіотикотерапія.

Для розрахунку санітарних втрат від різних інфекцій розроблено відповідні методики. Імовірність виникнення та поширення ІХ у районах катастроф вимагає від всієї системи охорони здоров’я, ДСМК та особливо від санітарно-протиепідемічної служби, як на державному, так і на територіальному рівні, чіткої організації роботи, швидкого застосування комплексів запобіжних заходів для збереження благополучного епідемічного стану, локалізації та ліквідації осередків інфекційних захворювань.

При виникненні НС за завданням територіального центру ДСМК здійснюється санітарно-епідеміологічне обстеження території зони лиха та виявлення інфекційних хворих, яким надається ЕМД та проводиться комплекс необхідних СГ та ПЕ заходів.

Протиепідемічні заходи – це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню ІХ, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Для кожної групи інфекційних захворювань застосовуються специфічні ПЕ заходи.

При виникненні епідемії кишкової інфекції:

- госпіталізація хворих;

- дезінфекція та дезінсекція в осередку;

- епідеміологічне обстеження осередку захворювання (медичне спостереження за особами, що контактували з хворими, активне виявлення знову захворілих та їх ізоляція, бактеріологічне обстеження осіб, що були в контакті з хворими, та забезпечення їх дизентерійними бактеріофагами);

- посилення СГ заходів;

- санітарна обробка людей та знезаражування одягу й постільних речей, що були в епідемічному осередку;

- ведення контролю за обов’язковою дезінфекцією та миттям рук перед вживанням їжі та після відвідування туалету в період епідемічного спалаху;

- непланове щеплення;

- організація обсервації або карантину, якщо є в цьому є необхідність;

- контроль за знезаражуванням води та їжею;

- посилення санітарно-просвітньої роботи.

При виникненні повітряно-крапельних інфекцій:

- активне виявлення та ізоляція хворих;

- вологе прибирання приміщень із використанням 0,5% розчинів хлорного вапна або Sol. Chloraminum;

- дезінфекція повітря;

- дезінфекція їдальні та посуду;

- імунізація за епідемічними показаннями;

- максимальне обмеження контактів між людьми;

- бактеріологічне обстеження всіх, хто контактував із хворими;

- організація обсервації або карантину за показаннями (при віспі - обов’язково).

При виникненні трансмісивних хвороб:

- активне виявлення, ізоляція та госпіталізація хворих;

- повна санітарна обробка колективу, в якому виявлений хворий;

- епідеміологічне обстеження випадків захворювань;

- медичне спостереження за особами, які контактували з захворілим (при вошивих тифах);

- посилення профілактичних заходів;

- установлення режимних заходів при появі масових захворювань;

- дезінсекція;

- знищення членистоногих переносників збудників хвороб (комах та кліщів);

- проведення протирецидивного лікування при малярії;

- санітарно-просвітня робота.

При контактних інфекціях:

- виявлення та госпіталізація хворих;

- дезінфекція у вогнищі;

- епідеміологічне обстеження осередку з метою виявлення джерела та механізму передачі збудника хвороби;

- введення лікувальної сироватки та антибіотиків.

Керування та координацію діяльності санітарно-епідеміологічної служби здійснюють групи контролю дотримання та виконання СГ заходів спільно з групами санітарно-епідеміологічної розвідки. За їх розпорядженням зі складу СЕС у район катастрофи направляються рухомі медичні формування – групи епідеміологічної розвідки, а за необхідності – гігієнічні, епідеміологічні, токсикологічні та радіологічні бригади.

До групи епідеміологічної розвідки входять:

- лікар-епідеміолог (старший групи);

- фельдшер;

- лаборант-мікробіолог.

За необхідності до складу групи епідеміологічної розвідки можуть входити такі фахівці, як: лікар-гігієніст, лікар-токсиколог, паразитолог, зоолог та інші.

Основним завданням групи епідеміологічної розвідки є:

- з’ясування епідеміологічної ситуації у районі катастрофи шляхом огляду місцевості, опитування населення та медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, що збереглися;

- відбір проб ґрунту, повітря, води та продуктів харчування;

- позначення заражених ділянок місцевості та об’єктів.

Особовий склад групи епідеміологічної розвідки має на оснащенні засоби індивідуального захисту, укладання для відбору проб, біологічних рідин і тканин хворих та загиблих людей і тварин, засоби сигналізації, зв’язку та автотранспорт.

Група епідеміологічної розвідки впродовж доби має змогу виконати санітарно-епідеміологічне обстеження території площею 25-35км2 та здійснити відбір 8-12 проб, які надсилаються у СЕС для аналізу та висновку. Попередні висновки про шкідливі фактори навколишнього середовища (РР, СДОР та інші) можуть бути зроблені на місці забору проби.

Гігієнічні бригади, які направляються у район лиха, визначають доброякісність води та продуктів харчування.

Радіологічні бригади займаються з’ясуванням радіоактивного забруднення ґрунту, джерел води, повітря та продуктів харчування.

Токсикологічні бригади займаються виявленням у навколишньому середовищі отруйних хімічних речовин.

Інфекційно-епідеміологічні бригади здійснюють повне обстеження території та об’єктів на виділеній ділянці району лиха, розгортають тимчасові інфекційні стаціонари, виявляють при поквартирному обході житлових об’єктів інфекційних хворих та госпіталізують їх. За необхідності такі бригади проводять серед населення екстрену неспецифічну та специфічну профілактику інфекційних захворювань.

Обстеження епідемічного осередку здійснюється за таким планом:

1. Опитування та обстеження хворих та здорових людей.

2. Огляд санітарного стану населених пунктів, джерел води, комунальних та харчових об’єктів.

3. Визначення об’єктів народного господарства, що погіршують санітарно-гігієнічну та епідемічну обстановку.

4. Візуальне та лабораторне обстеження зовнішнього середовища, експертиза води й продуктів харчування.

5. Обробка матеріалів, аналіз динаміки та структури захворюваності за епідеміологічними ознаками.

Проведення ПЕ заходів базується на таких основних принципах:

1. Установлення виду збудника захворювання та механізму передачі інфекції.

2. Своєчасна достовірна та безперервна оцінка епідемічної обстановки у районі НС.

3. Вибір та запровадження необхідних ПЕ заходів та оцінка їх ефективності.

При виділенні виду збудника захворювання та встановленні механізму передачі інфекції необхідно визначити джерело інфекції: заражений організм людини чи тварини.

У механізмі передачі інфекції виділяють 3 стадії:

1. Стадію виділення збудника із зараженого організму.

2. Стадію перебування збудника у внутрішньому середовищі.

3. Стадію внутрішнього проникнення збудника в організм іншої людини.

ІХ та джерело інфекції можуть виділяти патогенного збудника (бактерії, віруси тощо) з видихом повітря (при кашлі та чиханні), з виділеннями із шлунково-кишкового тракту (з випорожненнями та блювотними масами), із сечею, через шкіру та кров. Відповідно до цього розрізняють шляхи зараження людини – інгаляційний (повітряно-крапельний), пероральний (надходження інфекції з зараженою водою чи їжею у шлунок), через шкіру (надходження інфекції через шкірні покриви) та через кров. Функції передавача інфекції виконують такі елементи навколишнього середовища, як повітря, вода, харчові продукти, ґрунт, предмети побуту та виробничої обстановки, а також живі переносники (комахи, членистоногі, малі та великі тварини).

Усе вище перелічене дозволяє спланувати та цілеспрямовано виконати необхідні у даній ситуації ПЕ заходи.

Основні принципи організації невідкладних СГ та ПЕ заходів при НС базуються на загальних принципах охорони здоров’я – наданні медичної допомоги населенню в районах стихійних лих та техногенних катастроф, запобіганні виникненню та поширенню інфекційних захворювань.

СГ та ПЕ забезпечення в умовах НС починається безпосередньо в осередку НС та продовжується на шляхах евакуації аж до самого місця розміщення евакуйованого населення. При НС формується складна санітарна та епідемічна обстановка, яка потребує проведення відповідних заходів.

Для забезпечення їх ефективності необхідно:

- завчасно прогнозувати санітарну та епідемічну обстановку;

- у перші години після НС забезпечити проведення СЕ розвідки;

- дати оцінку СЕ стану осередку НС;

- з’ясувати особливості розвитку епідемічного процесу;

- спрогнозувати санітарні втрати серед населення;

- визначити необхідну кількість медичних сил та засобів, порядок використання та керування ними;

- установити особливості лікувально-евакуаційного забезпечення інфекційних хворих.

В організації ПЕ заходів особливе місце займають активне виявлення інфекційних хворих, своєчасна діагностика, надання невідкладної медичної допомоги та евакуація їх в інфекційний стаціонар. Активне виявлення інфекційних хворих проводиться шляхом опитування населення та огляду хворих одночасно зі збором матеріалу для бактеріологічного дослідження. У ряді випадків діагностика ІХ може бути ускладненою унаслідок атипової клінічної картини, що зумовлена комбінованою дією кількох збудників, незвичним шляхом зараження та ін. На клінічні прояви захворювання також можуть вплинути попередньо проведені профілактичні щеплення або екстрена неспецифічна профілактика антибіотиками широкого спектра дії.

Ефективність санітарно-протиепідемічного забезпечення населення досягається шляхом своєчасного наближення сил та засобів санітарно-епідеміологічної служби до осередку НС. Для забезпечення його найбільшої ефективності необхідно знати особливості лікувально-евакуаційного забезпечення інфекційних хворих за умов НС.

Завдання санітарно-епідеміологічної служби формуються з урахуванням двох напрямків ПЕ заходів:

- у районах стихійного лиха;

- на шляхах евакуації населення.

1. У районі стихійного лиха – дотримання ПЕ режиму на етапі медичної евакуації серед уражених, інфекційних хворих, медичного персоналу відповідного етапу з метою попередження занесення та поширення інфекції на наступні етапи.

Це досягається за рахунок:

- медичного сортування уражених з метою виявлення серед них інфекційних хворих;

- проведення серед уражених, хворих, населення, що потерпіло, та персоналу етапів медичної евакуації екстреної неспецифічної й специфічної профілактики інфекційних захворювань;

- дезінфекції транспорту, нош та одягу після евакуації інфекційних хворих;

- виконання вимог ПЕ заходів, що передбачені для ізоляторів та лікувальних закладів;

- підтримання санітарних умов на території розгортання етапів медичної евакуації.

У районах катастроф при масовому доставленні постраждалих, повинно проводитися медичне сортування, яке дозволяє визначити інфекційних хворих.

При цьому всіх інфекційних хворих залежно від їх епідеміологічної небезпеки необхідно поділити на дві групи:

перша група – хворі з неконтагіозними або малоконтагіозними інфекціями (наприклад: бруцельоз, туляремія, менінгококова інфекція, ботулізм та деякі геморагічні гарячки);

друга група – хворі з контагіозними та висококонтагіозними інфекціями (наприклад: чума, сибірка, холера, інфекційний гепатит).

Водночас за переважними клінічними ознаками, інфекційних хворих доцільно розподілити на:

1. Хворих з переважним ураженням дихальних шляхів та легенів.

2. Хворих з переважним ураженням шлунково-кишкового тракту.

3. Хворих з ознаками ураження нервової системи.

4. Хворих з ураженням шкіри та слизових оболонок.

5. Хворих з вираженим синдромом загальної інтоксикації без локальних органних уражень.

Слід пам’ятати, що:

- найнебезпечнішими для оточуючих та медичного персоналу вважаються хворі з ураженням органів дихання;

- менш небезпечні – хворі з ураженням шлунково-кишкового тракту;

- малонебезпечні – хворі з ураженням нервової системи;

- відносно хворих з ураженням шкіри та слизових оболонок, а також хворих з вираженим синдромом загальної інтоксикації – питання про ступінь епідемічної небезпеки слід вирішувати індивідуально.

Після огляду для всіх інфекційних хворих починається комплексне етіотропне лікування. При встановленні діагнозу лікування проводиться за загальноприйнятою схемою. Одним із найбільш надійних засобів запобігання захворюванням у вогнищі є проведення екстреної профілактики, яка поділяється на неспецифічну та специфічну.

Неспецифічна екстрена профілактика проводиться інфекційним хворим до встановлення виду збудника (використовують антибіотики широкого спектра дії: Tetracyclinum, Rifampicinum, Doxycyclinum).

Специфічна екстрена профілактика здійснюється після визначення виду збудника, його чутливості до антибіотиків та підтвердження діагнозу.

2. На шляхах евакуації населення – санітарно-протиепідемічне забезпечення населення, яке евакуюється з району НС.

Евакуація інфекційних хворих з району катастрофи організовується залежно від епідемічної небезпеки для оточуючих та лише спеціальним транспортом.

На всіх етапах медичної евакуації до встановлення діагнозу захворювання дотримується суворий ПЕ режим роботи. Надалі режим роботи визначається залежно від форми захворювання та ступеня контагіозності захворілих.

Безумовно, ці два напрями взаємопов’язані, а основні СГ та ПЕ заходи ідентичні та можуть виконуватись одночасно силами і засобами одного санітарно-епідемічного закладу.

В умовах евакуації населення при виникненні епідемічних осередків необхідно чітко визначити характер ПЕ заходів:

- розширити зону карантину до меж адміністративної території;

- забезпечити максимальне зниження епідемічної небезпеки для населення, що евакуюється;

- забезпечити суворий ПЕ режим виявлення та ізоляцію інфекційних хворих на шляхах евакуації, в місцях тимчасового перебування або в населених пунктах, куди буде евакуйоване населення з епідемічного осередку;

- забезпечити проведення санітарно-епідемічних заходів серед місцевого населення, де будуть розміщені евакуйовані з осередку ураження.

Успішне вирішення вищеперелічених завдань залежить від рівня професійної підготовки медичних кадрів.

У період евакуації населення до СГ та ПЕ заходів необхідно додати:

- контроль за підтриманням санітарного стану в місцях та приміщеннях тимчасового перебування евакуйованого населення та в ізоляторах для розміщення інфекційних хворих;

- контроль за дотриманням СГ правил забезпечення питною водою та зберіганням харчових продуктів, що призначені для евакуйованих;

- забезпечення населення індивідуальними засобами знезараження води;

- організацію епідемічного нагляду, а також виявлення хворих та їх госпіталізацію;

- контроль за організацією лазнево-прального обслуговування населення в місцях його розселення;

- боротьбу з комахами та гризунами;

- контроль за видаленням та знезараженням нечистот й харчових відходів на шляхах евакуації та в районах розселення.

При цьому необхідно враховувати та мати на увазі, що обсяг і характер ПЕ забезпечення населення можуть суттєво змінюватись з урахуванням конкретних місцевих умов та можливостей відповідних служб, а саме:

- комунального облаштування;

- санітарного благополуччя місцевості;

- імунного стану населення;

- інфекційної захворюваності;

- укомплектованості медичними кадрами медичних закладів;

- укомплектованості ліжковим фондом (в тому числі й резервним) медичних закладів;

- пропускною можливістю лазнево-пральних закладів.