6.1. Класифікація крововтрати та їх характеристика

Залежно від принципу, покладеного у основу класифікації, виділяють:

- артеріальну кровотечу;

- венозну кровотечу;

- капілярну кровотечу;

- паренхіматозну кровотечу.

Вони відрізняються особливостями клінічної картини й методами зупинення.

З урахуванням клінічних проявів також розрізняють:

- зовнішню кровотечу;

- внутрішню кровотечу;

- приховану кровотечу.

При зовнішній кровотечі кров виливається назовні або у порожнистий орган, який має вихід назовні. Внутрішньою називають кровотечу у порожнину (плевральну, черевну). Прихована кровотеча не мас чітких зовнішніх проявів та визначається спеціальними методами дослідження.

З урахуванням часу появи розрізняють:

- первинну кровотечу, яка починається відразу після ушкодження або травми судини;

- ранню вторинну – у перші години або доби після поранення до розвитку інфекції в рані (вона часто розвивається у зв’язку з виштовхуванням тромбу з ураженої судини током крові при підвищенні внутрішньосудинного тиску);

- пізню вторинну кровотечу, яка може розпочатися в невизначений час після розвитку інфекції у рані (вона пов’язана з гнійним розплавленням тромбу, ерозією або розплавленням стінки судини запальним процесом).

При зовнішній артеріальній кровотечі кров витікає цівкою, висота якої змінюється з кожною пульсовою хвилею, кров яскраво-червоного кольору. За відсутності анастомозів кров при артеріальній кровотечі витікає лише з центрального кінця судини, за наявності їх кровоточать обидва кінці. При поперечному розриві артерії обидва її кінці скорочуються та занурюються в навколишні тканини. Циркулярні волокна стінки артерії скорочуються та зменшують її діаметр, а внутрішня оболонка загортається в просвіт судини, завдяки чому створюються сприятливі умови для утворення тромбів.

Венозна кровотеча на відміну від артеріальної характеризується безперервним витіканням цівки темної крові. При пораненні великих вен при високому внутрішньовенному тиску кров також може витікати цівкою, але вона не пульсує. Поранення вен шиї та грудної клітки приховують у собі небезпеку розвитку повітряної емболії мозкових судин або судин серця внаслідок того, що в момент вдиху в цих венах виникає від’ємний тиск. Ушкодження вен проявляється кровоточивістю периферичного відрізка. Сильна кровотеча виникає при травмі вен шиї, венозних сплетень обличчя та венозних синусів ГМ.

При капілярних та паренхіматозних кровотечах кровоточить вся ранова поверхня, дрібні судини та капіляри. Внаслідок того, що кровоточиві судини фіксовані в стромі органів та не спадаються, кровотеча довго не зупиняється й часто призводить до гострої анемії. При .ушкодженні паренхіматозних органів (печінка, селезінка, нирки), які мають добре розвинуту сітку артеріальних та венозних судин, найчастіше виникає змішана кровотеча.

Як уже згадувалося, при внутрішніх кровотечах кров виливається у тканини, органи або порожнини та утворює крововиливи.

Відповідно до порожнини, в яку вилилася кров, вони мають спеціальні назви:

- гемоторакс – крововилив у грудну порожнину;

- гемоперитонеум – у черевну;

- гемоперикард – у порожнину перикарда;

- гемартроз – у порожнину суглоба.

При кровотечах із порожнини розрізняють:

- епістаксис – кровотеча з носа;

- гематемезис – зі шлунка;

- гемаптое – з легень;

- гематурія – з сечовивідних шляхів;

- метроррагія – з матки.

При кровотечі в тканини кров інфільтрує міжтканинні простори. Якщо вона проникає в тканини нерівномірно та розшаровує їх, утворюється обмежена порожнина, наповнена кров’ю – гематома. Розмір гематоми залежить від величини ушкодженої судини, тиску крові та ступеня еластичності тканини. Наслідки гематоми можуть бути різними. Якщо дефект у судині закривається тромбом, вилита кров може розсмоктатися, якщо ж вона спричиняє реакцію навколишніх тканин, поступово може утворитися щільна капсула та гематома перетвориться в кісту. При нагноєнні гематоми утворюється абсцес.

Класифікація крововтрати наведена в такій таблиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 6.1

Класифікація крововтрати (А.Г. Брюсов,1998р.)

 

 

За видом  Травматична                  Ранова, операційна

                        Патологічна                   Захворювання, патологічні процеси

                        Штучна      Ексфузія, лікувальне кровопускання

За швидкістю розвитку                 Гостра        > 7,0% ОЦК за годину

                        Підгостра                        5,0-7,0% ОЦК за годину

                        Хронічна                         < 5,0% ОЦК за годину

За обсягом                     Мала           0,5-10,0% ОЦК (0,5л)

                        Середня   10,0-20,0% ОЦК (0,5-1,0л)

                        Велика       21,0-40,0% ОЦК (1,0-2,0л)

                        Масивна   41,0-70,0% ОЦК (2,0-3,5л)

                        Летальна  > 70,0% ОЦК (> 3,5л)

За ступенем гіповолемії та можливістю розвитку шоку           Легка          Дефіцит ОЦК 10,0-20,0%, дефіцит ГО < 30,0%, шоку немає

                        Помірна    Дефіцит ОЦК 21,0-30,0%, дефіцит ГО 30,0-45,0%, шок розвивається при тривалій гіповолемії

                        Тяжка          Дефіцит ОЦК 31,0-40,0%, дефіцит ГО 46,0-60,0%, шок неминучий

                        Вкрай тяжка                  Дефіцит ОЦК > 40,0%, дефіцит ГО > 60,0%, шок, термінальний стан

 

Вірогідність розвитку геморагічного шоку залежить від виду та швидкості кровотечі, обсягу крововтрати, віку, супутніх травматичних ушкоджень чи соматичних захворювань.