7.2.2. Методи дослідження при травмах голови та хребта

Діагностика поєднаної ЧМТ розпочинається з проведення клініко-неврологічного огляду постраждалого, під час якого стан центральної нервової системи визначається за допомогою шкали GCS, а стовбурові розлади – за шкалою Liege. Також для визначення первинної ЧМТ широко використовуються інструментальні методи дослідження, такі, як R-гр. кісток черепа, КТ, СКТ, МРT, причому КТ ГМ є одним із найпоширеніших методів вибору у діагностиці ЧМТ. Однією з переваг КТ є можливість не тільки підтвердити або спростувати наявність вогнища забою ГМ, а встановити обумовлену ним вторинну патологію – дислокацію, набряк, ішемію, виявити їх локалізацію та обсяг. До стандарту обстеження постраждалих з підозрою на наявність ЧМТ також входить і проведення Lp. Значна частина постраждалих з ПТ (33,6%) має ознаки ЧМТ, тому вони потребують обов’язкового огляду нейрохірурга.

Для струсу ГМ характерні втрата свідомості: короткочасна (декілька хвилин) або більш тривала (до декількох годин або діб), а також ретроградна амнезія.

При забої ГМ відмічаються: запаморочення, головний біль, нудота, брадикардія, іноді порушуються міміка, мова, чутливість та рух.

Після перенесеної ЧМТ може спостерігатися одноразове блювання, тахі- або брадикардія, АТ швидко нормалізується (однак у постраждалих похилого та старечого віку, що страждають на гіпертонічну хворобу, АТ може стійко підвищуватися). Деякою мірою це відображає не стільки ушкодження ГМ, скільки той емоційний стрес, який пережив постраждалий під час травмування.

У неврологічному статусі іноді спостерігається лабільна асиметрія сухожильних та шкірних рефлексів, дрібний горизонтальний ністагм, незначні оболонкові симптоми, які зникають у перші 3-4 доби.

Клінічна картина струсу ГМ певною мірою обумовлена віковим фактором. Так, у постраждалих літнього віку первинна втрата свідомості (при струсі ГМ) спостерігається значно рідше, ніж у постраждалих середнього віку; водночас ретроградна амнезія спостерігається частіше. Запаморочення у постраждалих літнього віку обумовлено змінами у вестибулярному апараті та наявністю судинної недостатності у вертебро-базилярному басейні.

Для уточнення діагнозу постраждалим виконується комплекс досліджень, що включає R-графію черепа у двох проекціях, КТ та Lp.

Lp виконується у перев’язувальній кімнаті, в положенні постраждалого на боці, під місцевою анестезією (4-6мл 2% Sol. Novocaini) на рівні L4- L5 (перехрестя l. vertebralis з лінією Jacob).

Коли при травмі голови відсутні прямі чи побічні ознаки ушкодження ГМ, діагностується забій м’яких тканин голови (за наявності забійних ран чи подряпин).

За наявності у постраждалих з ПТ черепно-мозкового компонента травми лікувальна тактика значною мірою, визначається впливом вікових змін на ЧМТ. У постраждалих літнього віку при отриманні ЧМТ частіше відмічаються післятравматичні церебросудинні порушення, та меншою мірою спостерігаються набряк мозку та явища його дислокації, в зв’язку з чим лікувальна тактика у них має переважно консервативний характер.

Оцінка функціонального стану постраждалих за Frankel:

Група А – хворі з анестезією та плегією нижче рівня травми.

Група В – хворі з неповним порушенням чутливості нижче рівня травми, рухи відсутні.

Група С – хворі з неповним порушенням чутливості, є слабкі рухи, але сила м’язів недостатня для ходіння.

Група Д – хворі з неповним порушенням чутливості нижче рівня травми, є слабкі рухи, сила м’язів достатня для ходіння із сторонньою допомогою.

Група Е – хворі без чутливих та рухових порушень нижче рівня травми.