7.5.3. Принципи надання медичної допомоги постраждалим з травмою опорно-рухового апарату

Діагностика поєднаної скелетної травми базується на даних клінічного огляду та рентгенологічного обстеження, яке проводиться у двох проекціях. Враховуючи обставини та механізм травмування, постраждалим виконується рентгенологічне обстеження хребта, що дозволяє уникнути діагностичних помилок. Ушкодження кісток ОРА не призводять до смерті постраждалих у ранні строки після зупинення кровотечі з пошкоджених судин внутрішніх ОГК або ОЧП. Тому діагностика цих ушкоджень не належить до категорії екстрених, а операції, спрямовані на репозицію відламків, не є реанімаційними.

Огляд постраждалого з підозрою на травму ОРА розпочинається із загального огляду. При встановленні діагнозу перелому лікар повинен враховувати: обставини травмування; наявність достовірних ознак перелому (деформацію кінцівки, крепітацію уламків, патологічну рухомість, скорочення кінцівки); наявність відносних ознак перелому (набряк та крововилив у місці травмування, біль, порушення або відсутність функцій кінцівки).

У разі знаходження постраждалого у задовільному стані необхідно з’ясувати наявність травм, отриманих раніше, та захворювань ОРА.

Усі постраждалі, що отримали ПТ, потребують додаткової консультації лікаря-травматолога, у спілкуванні з яким уточнюється послідовність проведення необхідних додаткових діагностичних та лікувальних заходів.

Для уточнення діагнозу постраждалим обов’язково проводиться рентгенологічне дослідження. Рентгенівські знімки виконуються у двох проекціях. Крім того, у постраждалих з пошкодженням хребта виконується MRT.

У разі знаходження постраждалого у критичному стані, огляд проводиться у ПШП, а всі необхідні рентгенологічне дослідження виконуються інтраопераційно.

Крім того, у постраждалих із підозрою на ушкодження кісток таза, обов’язково виконувалася катетеризація сечового міхура. При отриманні з катетера кров’янистої сечі виконувалася ретроградна цистографія, або більш проста – проба Зельдовича. Необхідно відмітити, що своєчасна діагностика ушкоджень ОРА (незважаючи на сучасні методи діагностики) ускладнюється у разі знаходження постраждалих у критичному стані.

Лікування постраждалих із ушкодженням ОРА є дуже великою проблемою. У першу чергу не з точки зору методології, а з точки зору терміну та послідовності корекції. Аналіз даних нашого досвіду свідчить про те, що при вирішенні даного питання виникають такі проблеми.

По-перше, необхідно максимально швидко активізувати постраждалого, що має особливе значення у постраждалих літнього віку.

По-друге, оперативна корекція сама по собі є досить великою травмою, що, у свою чергу може значно ускладнювати подальший перебіг ТХ.

Оптимальне рішення цих проблем є основним питанням, яке слід вирішувати у процесі лікування постраждалих даного контингенту. Лікування постраждалих, які отримали травму ОРА, проводиться як консервативними (за допомогою гіпсової іммобілізації, кілець Delbet, косинкових пов’язок), так і оперативними методами (за допомогою накладення АЗФ та різних видів остеосинтезу).

У світовій практиці останнім часом превалює активна (оперативна) тактика стосовно корекції отриманих ушкоджень з боку ОРА. Це можливо за деяких умов, однією з яких є компенсаторні можливості організму постраждалого. Відомо, що з віком компенсаторні функції організму погіршуються, тому у постраждалих похилого та старечого віку ця умова не виконується. Тому нами запропоновано проведення у даної категорії постраждалих консервативної корекції пошкоджень ОРА, тобто гіпсової іммобілізації (за необхідності – скелетного витягу) та виконання малоінвазивних оперативних втручань (накладення АЗФ та апарата Ілізарова). Накладення гіпсових пов’язок Desault та кілець Delbet у постраждалих літнього віку ми вважаємо недоцільним. Це обумовлено тим, що у травмованих даної вікової групи виникає додаткове обмеження дихальних рухів грудної клітки (зменшення дихальної ємності легень) та підвищується ризик виникнення вторинних легеневих ускладнень (гіпостатичної пневмонії, легеневих ателектазів тощо). Тому при переломі кісток надпліччя ми рекомендуємо консервативне лікування за допомогою косинкової пов’язки, а проведення оперативної корекції потребують лише ускладнені переломи, при яких можливе ушкодження уламками судинно-нервового пучка або перфорація шкіри.

Безумовно, відкриті ушкодження підлягають негайному оперативному втручанню відповідно до загальноприйнятих принципів хірургії та травматології. Стосовно фіксації кісткових відламків необхідно зазначити таке: у осіб літнього віку статистично не встановлено впливу методів фіксації кісток на перебіг травматичного процесу. Слід відмітити, що використання АЗФ має перевагу перед кістковим витяганням та іншими методами фіксації у тому сенсі, що дозволяє значно полегшити медичне обслуговування постраждалих.

Досвід нашої роботи дозволяє рекомендувати використання АЗФ для проведення первинної стабілізації уламків. При цьому слід дотримуватися принципу, що завданням на даному етапі лікування є не анатомічна корекція, а лише стабілізація уламків кісток кінцівок або таза.

Що стосується терміну анатомічної корекції, то наш досвід довів, що у перші дві доби абсолютними показниками для оперативного втручання є корекція життєво важливих функцій організму, до яких функція опори та руху не належить. У цілому ми рекомендуємо виконувати оперативні втручання з метою корекції порушень ОРА лише за стабілізацією функціонування основних життєво важливих функцій організму (тобто у період стійкої адаптації).