8.4. Особливості клініки та діагностики опікового шоку

Перелік компонентів обстеження включає:

1. Огляд постраждалого. Визначення площі, глибини, локалізації опіку. Діагностування ураження дихальних шляхів (охриплість голосу, іноді до афонії, біль у горлі та за грудниною, трубний кашель з чорним мокротинням, задуха, спалене волосся в носі, опіки на обличчі).

2. Вимірювання АТ, ЧДР, ЧСС, температури тіла.

3. Аускультація серця.

4. Клінічний аналіз крові, сечі.

5. Визначення Ht.

6. Біохімічне обстеження крові.

7. Електрокардіографія.

8. Поширені клінічні лабораторні дослідження крові.

9. Поширені біохімічні дослідження крові (коагулограма, протеїнограма, альфа-амілаза, осмолярність та інші).

10. Дослідження газів крові та кислотно-лужного стану крові.

11. Дослідження імунологічного стану.

12. Консультація комбустіолога.

Імовірність розвитку опікового шоку залежить від площі та глибини ушкодження тканин, експозиції впливу, зони впливу та діючого агента.

Перші хвилини, рідше години після опіку характеризуються порушенням та руховим занепокоєнням. Постраждалі скаржаться на болі в опікових поверхнях, кричать, стогнуть, тремтять. Свідомість найчастіше збережена (за відсутності інших причин – ЧМТ, отруєння чадним газом або алкоголем). Порушення змінюється млявістю. Температура частіше нормальна, при тяжких опіках – знижена. Порушення гемодинаміки проявляються тахікардією. Ps частіше ритмічний, гарного, іноді слабкого наповнення. АТ найчастіше залишається нормальним, іноді зниженим, що швидко купірується адекватною терапією. Більш часте зниження пульсового тиску (до 30мм рт.ст. і менше). Нерідко можливе ураження міокарда – виявляється розширення меж серця, глухість тонів. На ЕКГ – зниження вольтажу, депресія сегмента ST, сплощення Т (до інверсії останнього). У ряді випадків відзначається стійка тенденція до гіпоксії міокарда.

Однією із головних ознак опікового шоку є порушення функції нирок, що характеризується оліго- або анурією, підвищенням щільності сечі, азотемією, протеїнурією, гемоглобінурією. Досить важливо відстежити не стільки добовий, скільки погодинний діурез, що більш точно відбиває функціональний стан нирок. Усім обпаленим, у яких можливий розвиток шоку, обов’язково повинен бути катетеризований сечовий міхур. Погодинний діурез менше 30 мл повинен бути розцінений як олігурія, менше

5-6 мл/годину – анурія. Найбільш часто вони бувають у першу добу шоку.

Характерний зовнішній вигляд сечі – насичено-жовта, при гемоглобінурії – темно-коричнева, із запахом гару. Щільність її від 1025-1040 до 1060. При легкому шоку протеїнурія 0,066-0,033г/л, при тяжких до 15-20г/л. В осаді циліндри, лейкоцити, еритроцити. Азотемія до

90-100 ммоль/л (у тяжких випадках) або до 50-55 ммоль/л (у легких). Азотемія максимальна через 24-28 годин після травми.

Таблиця 8.3

Основні діагностичні ознаки опікового шоку різного ступеня

 

 

Клінічні

показники                      Легкий ступінь            Тяжкий ступінь           Украй тяжкий

Діурез        Олігоурія (добова кількість > 400мл)       Олігоанурія (добова кількість 200-400мл)                   Повна або перемежована анурія (добова кількість до 200мл)

Систолічний тиск      Норма        Лабільний, періоди зниження до

90мм рт.ст.                    Тривалі періоди зниження до 90мм рт.ст.

Блювання                        Рідко           Часте, багаторазове, з позитивною реакцією на сховану кров                  Безперервне, «кавовою гущею»

Парез кишечника     -                      З’являється на 2-3-тю добу        З перших годин опіку

Температура                 36-37,5°С                        36-37°С     Нижче 36°С

Гемоглобінурія          -                      Мікрогемоглобінурія                    Макрогемогло-бінурія (сеча чорного або бурого кольору)

Залишковий азот крові                Норма        До кінця 1-ї доби – від 30 до 43ммоль/л                    До кінця 1-ї доби > 43ммоль/л