2.3. ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ДИТИНИ З      ПАТОЛОГІЄЮ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ

При з`ясуванні скарг  звернути увагу на симптоми інтоксикації, біль у попереку або череві, пастозність та набряки, порушення сечовипускання (болючість, збільшення частоти, імперативні позиви), зміни кольору сечі.

В анамнезі хвороби з`ясовують перенесені за 2-3 тижні вірусні та бактеріальні захворювання, вакцинацію, переохолодження.

         В анамнезі  життя відмічають  захворювання сечової системи,  розлади сечовипускання та патологічні зміни в аналізах сечі впродовж життя.

При об`єктивному обстеженні оцінюють тяжкість стану за вираженістю інтоксикаційного синдрому, ступенем ниркової недостатності, набряковим та гіпертензійним синдромами, вираженістю сечового синдрому.

Відмічають діурез, динаміку маси тіла та артеріального тиску впродовж доби; наявність пастозності та набряків (їх локалізацію та характер). Ретельно досліджують сечову систему: огляд зовнішніх статевих органів; випинання над лобком, у ділянці нирок; болючість при постукуванні над лобком; симптом Пастернацького; глибока пальпація нирок. Оцінюють сечовипускання.

   План обстеження хворого, крім загальноклінічних обстежень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, кал на я/г, скребок на е/б), містить:

нітритний тест та бакзасів сечі;

мазок із зовнішніх статевих органів у дівчаток;

аналіз сечі за Нечипоренком, аналіз сечі за  Зимницьким;

біохімічний аналіз крові (білки, фракції; гострофазові показники;  креатинін, сечовина, електроліти, холестерин, ліпіди);

пробу Реберга;

визначення титру комплементу С3, антистрептококових антитіл, циркулюючих імунних комплексів (за показаннями);

визначення гематокриту, коагулограму (за показаннями);

визначення показників ацидо- та амоніогенезу (за показаннями);

визначення рівня b2-мікроглобуліну (за показаннями);

УЗД нирок;

ЕКГ;

цистоскопію (за показаннями);

мікційну цистографію, екскреторну урографію (за показаннями);

радіоізотопні дослідження органів сечової системи (за показаннями);

біопсію нирок (за показаннями).

Дитину консультує окуліст, отоларинголог.

Обґрунтування діагнозу базується на патогномонічних симптомах і синдромах. Наприклад, для діагностики  циститу такими симптомами будуть: біль при сечовипусканні, часті сечовипускання, лейкоцитурія, бактеріурія (більше 1000 мікробних тіл/ мл), еритроцитурія. Гострим вважається цистит, який виник вперше і триває менше 3 місяців. У діагнозі відмічають ускладнення. Можливо диференціювати з іншими інфекціями сечових шляхів.

Диференціювати можливо з нефротичним синдромом, нефротичним синдромом із гіпертензією та гематурією.

У лікуванні ускладнених пієлонефритів використовують ступеневу антибактеріальну терапію; при неускладнених – пероральне застосування антибактеріальних препаратів. При інфекціях сечових шляхів призначають подальше профілактичне  лікування.

Для лікування гострих гломерулонефритів з нефритичним синдромом потрібна базисна (режим, дієта, антибактеріальні препарати) та симптоматична терапія (гіпотензивні та сечогінні засоби). Для лікування  нефротичного синдрому  призначають (як правило, нефрологи)  патогенетичну терапію (необхідно перелічити можливі варіанти імуносупресивної терапії); як варіант пропонується схема лікування преднізолоном; перелічуються профілактичні та лікувальні заходи стосовно ускладнень імуносупресивної терапії.