4.1.2 Напівпровідникові стабілітрони

                Стабілітронами називають діоди, які призначені для стабілізації рівня напруги в електронних схемах. З цією метою використовують діоди, ВАХ яких має ділянку зі слабкою залежністю напруги від струму, що проходить. Як стабілітрони використовують площинні кремнієві діоди, на зворотній гілці ВАХ яких ділянка стабілізації створюється внаслідок лавинного або тунельного пробою (рисунок 4.3).

                На ВАХ рисунок 4.3 межі ділянки стабілізації позначені точками А та В. Положенню точки А відповідає напруга пробою стабілітрона , яка залежить від питомого опору вихідного матеріалу, тобто від концентрації домішок. Точка В відповідає граничному режиму, в якому на стабілітроні розсіюється максимально допустима потужність.

                Низьковольтні стабілітрони (6В) виготовляють із сильнолегованого кремнію (з великими концентраціями   та  ),  р-n-перехід у них вузький, у ньому тунельний пробій відбувається при невеликих напругах. Стабілітрони з 8В виготовляють з малою концентрацією домішок, р-n-перехід у них широкий, і в ньому більш імовірним є лавинний пробій.

            При напругах стабілізації від 6 до 8 В у стабілітронах може бути як лавинний, так і тунельний пробій. Концентрація домішок впливає не лише на величину (), а й на зміну ВАХ  при зміні температури.

Рисунок 4.3 ВАХ напівпровідникового стабілітрона та його зображення на схемах

 

                Для стабілітронів з малою концентрацією домішок зростання температури спричинює збільшення числа вільних носіїв заряду і зменшення їх рухомості. Тому в таких стабілітронах при зростанні температури розвиток лавиноподібного процесу розмноження носіїв унаслідок ударної іонізації почнеться при більшій зворотній напрузі, тобто  збільшується. Такий випадок показано на рисунку 4.5.

                У низьковольтних стабілітронах (з великою концентрацією домішок) зі зростанням температури зменшується ширина ЗЗ, зростає ймовірність тунельного пробою (переходу носія з ЗЗ однієї області в ЗП іншої області), який і відбувається при менших напругах, ніж це було при початковій температурі, тобто зменшується.

                Для стабілізації низьких напруг (біля одного вольта) використовують пряму гілку ВАХ діода при >. В цьому режимі в кремнієвих діодах також спостерігається слабка залежність напруги від струму, що проходить. Такі прилади називають стабісторами, їх характеристика зображена на рисунку  4.4.

Рисунок 4.4Характеристика стабістора

 

                До параметрів стабілітронів належать :

напруга стабілізації  при даному струмі стабілізації;

мінімально допустимий струм стабілізації ;

максимально допустимий струм ;

максимально допустима потужність , що розсіюється стабілітроном;

диференційний опір ;

температурний коефіцієнт напруги стабілізації (ТКН), який визначається відношенням відносної зміни напруги стабілізації () до абсолютної зміни температури при постійному

.                              (4.14)

                Із розглянутої температурної зміни ВАХ стабілітронів випливає, що низьковольтні стабілітрони (6В) мають від’ємний ТКН, високовольтні (8В) - додатний ТКН. Для зменшення температурної залежності  послідовно зі стабілітроном підєднують у прямому напрямі діод, який має ТНК протилежного знаку. Цей спосіб використовується в прецизійних стабілітронах типу Д818, які мають усередині одного корпуса кілька послідовно зєднаних переходів.

                Прикладом стабілітрона може бути КС 168А – стабілітрон кремнієвий, призначений для пристроїв широкого вживання, напруга стабілізації 6,8В, допустима максимальна потужність не перевищує  0,3Вт. /  Приклад стабістора: 2С107А – стабістор кремнієвий для спеціального вживання, напруга стабілізації  =0,7В, допустима потужність 0,3Вт.

              Конструкція стабілітронів аналогічна до конструкції випрямлювальних діодів, вибір типу корпусу залежить від потужності розсіювання. Сучасні стабілітрони (діоди в яких контролюють лавинний процес) мають напругу стабілізації кілька сотень вольт, струми – до десятків ампер.

            Для того щоб отримати більшу напругу стабілізації, стабілітрони під’єднують послідовно, при цьому для компенсації розходження параметрів інколи необхідно під’єднати до них урівнюючі резистори. Паралельне вмикання стабілітронів також допустимі, але при цьому резистори підєднуються  послідовно. 

                Застосування стабілітронів розглянемо на прикладі найпростішого параметричного стабілізатора постійної напруги (рисунок  4.5). При збільшенні  початково одразу зростає , робоча точка на ділянці стабілізації зміщується донизу, що означає зменшення опору стабілітрона. Струм через стабілітрон  зростає, загальний струм у колі зростає

Рисунок 4.5 – Схема стабілізатора напруги

 

(струм навантаження майже не змінюється, бо напруга на кінцях стабілітрона майже постійна), збільшується падіння напруги на гасильному резисторі , і відбувається такий перерозділ напруг між  та , що збільшення  в усталеному режимі компенсується збільшенням , =-=const. Стабілітрон утримує незмінною вихідну напругу кола. Аналогічні процеси, тільки в зворотному напрямі, відбуваються при зменшенні вхідної напруги .

Форма вихідної напруги параметричного стабілізатора показана на рис. 4.6. Для стабілізації змінної напруги використовують два стабілітрони, які ввімкнені назустріч один одному (рис. 4.7 а). Форма його вихідної напруги показана на рис. 4.7,б.

Рисунок 4.6 Графік вихідної напруги

                           а)                                             б)

Рисунок  4.7Стабілізатор змінної напруги (а) і форма його вихідної напруги (б)

 

 

 

 

Для розширення діапазону стабілізованої напруги використовують додатково стабілітрони, стабістори або діоди, які під’єднують послідовно з базовим стабілітроном, виконуючи необхідні умови при виборі цих елементів.