13.1.3 Триністорний режим

                Триністор відрізняється від диністора наявністю третього виводу, з’єднаного з базовою областю. Ця обставина дозволяє керувати величиною напруги вмикання , змінюючи струм у колі керувального  електрода.

                Керувальний  електрод може з’єднуватися з будь-якою базою тиристора (рисунок 13.5, а, б).

Рисунок 13.5Структура триністора: а – з керуванням за катодом; б – з керуванням за анодом; в – сім’я ВАХ триністора

 

Збільшуючи струму керування , можна збільшити коефіцієнт передачі струму  відповідного емітера,  це приводить до того, що рівність +=1 виконуватиметься при меншій анодній напрузі і ввімкнення  тиристора відбуватиметься при меншому значенні  (рисунок 13.5, в). Фізично це означає, що накопичення надлишкових зарядів у базах структури відбуватиметься швидше, ніж у випадку диністора, тому що джерело напруги керування у колі будь-якої з баз прискорює інжекцію через відповідний ЕП.

                Струм і напруга кола керування невеликі, струм у анодному колі може досягати одиниць амперів (у тиристорах середньої потужності) або десятків – сотень амперів  (в силових тиристорах) при анодних напругах від десятків – сотень вольтів  до тисяч вольтів. Тому триністори – це своєрідні підсилювачі потужності з коефіцієнтом підсилення .

                Триністори серед інших тиристорних структур мають найбільше практичне застосування в електроніці. Для більшого керування тиристором керувальний  електрод з’єднують з базою, що має меншу ширину, оскільки коефіцієнтом передачі струму емітера саме такої транзисторної структури (n-p-n – на рисунку 13.5, а і p-n-p –     на рисунку 13.5, б) легше керувати,  ніж коефіцієнтом передачі транзистора з товстою базою.