1 Актуальність теми

 

Перинатальні ураження ЦНС протягом останніх десятиріч посідають 1-ше місце в структурі захворюваності (становлять 30-50%) та 3-5-те місце в структурі смертності (20%) немовлят в Україні.

Захворюваність на внутрішньоматкову гіпоксію та асфіксію в пологах складає 53,83 та 304,48 на 1000 народжених живими (2006 р.). Ураження ЦНС спостерігається у 20-40%, а при низькій масі тіла при народженні у 60-70% дітей, що народилися в асфіксії. Перинатальні ураження ЦНС визначають ризик розвитку інвалідності з дитинства (у розвинених країнах з асфіксією пов’язано 10% усіх випадків ДЦП).

У вітчизняній літературі наводиться показник захворюваності 6-8%; у розвинених країнах цей показник становить 1-1,5%. Вважається, що асфіксія супроводжує в середньому 9% пологів, що відбуваються при терміні гестації до 36 тижнів, і лише 0,5% пологів у більш пізньому терміні.

Оскільки гіпоксія й асфіксія плода та новонародженого можуть зумовлюватись численними антенатальними та перинатальними факторами ризику, своєчасна діагностика гіпоксії плода та асфіксії новонароджених, їх корекція є одним з найважливіших завдань акушерів та неонатологів.

Рівень смертності та ризик інвалідизації новонароджених, які перенесли тяжку внутрішньоутробну або інтранатальну гіпоксію, значною мірою залежить від своєчасності та якості проведення реанімаційних заходів у пологовому залі.

Ефективна серцево-легенева реанімація за наявності відповідних показань є єдиним методом лікування, що дійсно дозволяє запобігти розвитку асфіктичного ураження або зменшує його тяжкість.

 

Загальна мета – навчитися діагностувати перинатальну гіпоксію (асфіксію), надавати невідкладну допомогу новонародженим у перші хвилини життя, складати план додаткового обстеження, лікування та реабілітації дитини, яка перенесла перинатальну гіпоксію.