ГЛОСАРІЙ

(терміни та визначення)

 

Абсорбція – поглинання речовини чи енергії з навколишнього середовища всією масою (об’ємом) поглинаючого тіла (другої речовини).

Адсорбція - поглинання речовини чи енергії з навколишнього середовища поверхнею другої речовини чи тіла під впливом молекулярних сил.

Аналіз – всебічний розбір, розгляд причинно – наслідкових зв’язків окремих складових частин, властивостей чи особливостей предмета вивчення.

Аналіз ризику екологічного – розбір та розгляд його окремих складових частин, властивостей і особливостей (свідомий - несвідомий, виправданий - невиправданий, припустимий - неприпустимий).

Аерозоль – завислі в газоподібному середовищі частинки   твердих чи рідких речовин. Аерозоль з рідкими частинками – туман, з твердими частинками – дим.

Басейн водозабірний – територія, на якій збираються води, які надходять у водотік чи стічну водойму (струмок, річку, ставок, озеро, море).

Викиди – надходження у навколишнє середовище будь-яких речовин-забруднювачів.

Викид аварійний – надходження речовин-забруднювачів у навколишнє середовище внаслідок порушення імов технологічного процесу чи аварії.

Викид гігієнічно допустимий – науково-технічний норматив,  який встановлюється за умови, що вміст забруднюючих речовин у приземному шарі повітря в регіоні не буде перевищувати      гранично допустимої концентрації відповідних речовин-забруднювачів.

Викид гранично допустимий – науково-технічний норматив,  який встановлює об’єм викидів за умови, що забруднення приземного шару повітря в регіоні протягом усього життя людини не завдасть їй шкідливої дії чи згубних наслідків на навколишнє середовище.

Викид зведений – сумарна величина викиду всіх речовин – забруднювачів у навколишнє середовище від усіх підприємств та ін. джерел у даній точці за одиницю часу.

Вплив антропогенний – вплив, що здійснюється людиною на навколишнє середовище в результаті її господарської діяльності.

Глобалістика – наука, що вивчає походження, прояви та шляхи вирішення глобальних проблем, а також макросоціоприродні системи.

Глобальна екологічна криза – стан біосфери, спричинений техногенною діяльністю людини, що загрожує порушенням її самоорганізації як складової екосистеми та руйнацією структурних і функціональних зв’язків життєвого простору. 

Глобальне забруднення фонове – забруднення, що має глобальний масштаб поширення речовин-забруднювачів. 

Градієнт – векторна величина, що характеризує швидкість зміни фізичного поля за напрямком.

Деградація середовища (довкілля) – поступове погіршення якості природного середовища, в т. ч. середовища життєдіяльності людини.

Дегресія – погіршення стану біотичних спільнот від зовнішніх чи внутрішніх обставин.

Денатурація – зміна (повне, часткове, зворотне, незворотне) фізичних, хімічних, біологічних властивостей речовин, сполуки, біоту тощо.

Деструкція – порушення нормальної структури будь – чого (середовища, речовини, біогеоценозу тощо).

Джерело забруднення – техногенний об’єкт, який виділяє в природне середовище забруднюючі речовини;

- зона, регіон, звідки надходять забруднюючі речовини  (при її віддаленому і транскордонному перенесенні).

Джерело екологічної небезпеки – об’єкт, процес, явище, здатне знищувати форми або умови існування.

Діагноз – встановлення (констатація) структури, особливостей, властивостей предмета вивчення.

Дозвіл на викиди – надання державою окремому підприємству дозволу на викид визначеної кількості забруднюючих речовин.

Довкілля – див. середовище навколишнє.

Екологічна безпека – сукупність дій і заходів чи процесів, які забезпечують екологічний баланс на планеті та в регіонах на рівні, до якого людина може адаптуватися.

Екологічні відносини – відносини, які виникають між людьми щодо довкілля та середовища життєдіяльності.

Екологічний імператив – керівний принцип, безумовна вимога до регламентації усіх аспектів взаємодії суспільства з довкіллям, згідно з яким припустимим є лише такий рівень антропогенного навантаження на біосферу, що не перевищує її господарської ємності в межах її буферних властивостей. 

Екологічна карта – картографічне відображення довкілля і процесів, які відбуваються в ньому і впливають на екосистему і середовище життєдіяльності людини.

Екологічний контроль – заходи, які включають вимірювання, випробування перевірки однієї чи декількох характеристик об’єкта та порівняння з установленими вимогами.

Екологічне лихо – будь – яка (природна, природно – антропогенна, антропогенна) зміна природного середовища, яка веде до погіршення здоров’я населення, до труднощів в життєдіяльності чи порушення природних екосистем.

Екологічна небезпека – вид екологічної ситуації, при якій створилася загроза або виникнення вражаючих факторів і впливу джерела надзвичайної ситуації для населення та навколишнього середовища.

Екологічний підхід – застосування адекватних екологічних концепцій і методів у дослідженні природних та антропогенних спільностей, а також аналіз природоохоронних господарських рішень.

Екологічна проблема – сформульоване складне теоретичне чи практичне питання (завдання), яке стосується взаємодії організму та навколишнього середовища, суспільства чи природи.

Екологічне прогнозування – передбачення можливого розвитку екосистем. 

Екологічний ризик – такий стан соціально-виробничої системи та навколишнього середовища, при якому існує висока ймовірність виникнення негативних факторів, дія яких погіршує чи може погіршити екологічну ситуацію та сприяє виникненню небезпеки для здоров’я людей.

Екологічна система – спільнота живих істот і середовище їх існування, поєднаних в єдине функціональне ціле, що виникла на основі взаємозалежності причинно – наслідкових зв’язків, що існують між окремими екологічними компонентами.

Екосистема техногенна – сукупність живих організмів та умов їх існування, що формується під впливом антропогенної діяльності, яка змінює склад природних компонентів екосфери.

Екологічна ситуація – просторово-часове співвідношення природних, економічних, соціальних і політичних умов, які створюють відносно стійку систему життєзабезпечення людини і суспільства.

Екологічна ситуація конфліктна – порушення рівноваги в екосистемах (біоценозах), локальне (регіональне) погіршення стану довкілля, що ставить під загрозу здоров’я людини, збереження природних об’єктів та обмежує ведення господарської діяльності.

Екологічна ситуація надзвичайна – ситуації, при якій на певній території стан навколишнього середовища спричиняє зміни у природній системі та несе загрозу живим організмам.

Екологічна шкода - вид екологічної ситуації, яка полягає у заподіянні збитків навколишньому середовищу, яке може мати економічні, соціальні, політичні чи правові наслідки.

Забруднення антропогенне – забруднення, що є наслідком господарської діяльності людини.

Забруднення навколишнього середовища -  процес надходження в об’єкти навколишнього середовища чи створення в них різних  механічних, хімічних, біологічних агентів, в результаті якого ці об’єкти стають частково чи повністю непридатними для використання за цільовим призначенням чи стають реальною загрозою для життя людини чи інших живих організмів.

Забруднення первинне – надходження в середовище забруднювачів, які безпосередньо створюються  в ході природних, природно - антропогенних і чисто антропогенних процесів.

Забруднення природне – забруднення, що виникає в результаті природних явищ, катастроф, без впливу людини.

Зона – пояс, смуга, простір між будь – якими межами, а також характерна будь – якими загальними ознаками територія.

Зона екологічної катастрофи – територія, в межах якої мешкання людей неможливе.

Зона надзвичайної екологічної ситуації  – територія, на якій існує джерело катастрофічного впливу екосистеми, що потребує застосування надзвичайних заходів з боку суспільства.

Зона напруженої екологічної ситуації (екологічно проблемна зона) – ареал (територія чи акваторія), в межах якого спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного.

Зона охоронна (буферна) – територія навколо природоохоронної з обмеженою господарською діяльністю, для підтримки екологічної рівноваги охоронної території.

Зона санітарно-захисна – смуга, що відділяє промислове підприємство від селітебної території (населеного пункту).

Зона екологічного лиха (екологічної кризи) – ареал (територія і/або акваторія), в межах якого спостерігається перехід від критичного стану природи до катастрофічного.

Катастрофа екологічна – подія, яка призводить до деградації природи, її надмірного забруднення (зараження), що робить неможливим господарство будь-якого типу чи призводить до реальної небезпеки тяжких захворювань і смерті людей, мутагенних і канцерогенних ефектів, до зростання генетичних пороків.

Кларки елементів – числові оцінки середнього вмісту хімічних елементів в атмосфері, гідросфері, ґрунті, гірських породах, космічних об’єктах і т. ін.

Компоненти ландшафту -  основні складові частини ландшафту, представлені фрагментами окремих сфер географічної оболонки Землі (повітря, вода, грунт, рослинний і тваринний світ).

Контроль забруднення довкілля (середовища) – перевірка відповідності встановленим вимогам вмісту забруднюючих речовин у компонентах природного середовища.

Контроль інспекційний екологічний державний – діяльність органів державного контролю з охорони природи.

Контроль екологічний державний – державна правова діяльність з реалізації вимог екологічного права, що полягає у перевірці дотримання екологічних вимог та виконанні природоохоронних заходів.

Критерій екологічний – комплексний показник, на основі якого проводиться оцінка, визначення чи класифікація екологічних систем, процесів і явищ.

Критичний стан навколишнього середовища – стан, при якому подальші його зміни можуть порушити стійкість екосистеми та позбавити здатності до саморегуляції і самовідновлення.

Лихо стихійне – будь-яке руйнівне природне явище (землетрус, повінь, засуха, масове розмноження шкідників, градобиття тощо), що призвело до загибелі людей, живих організмів чи значних економічних збитків.

Метод – сукупність способів, пристроїв, процедур і операцій теоретичного і практичного пізнання об’єктів діяльності.

Методика – сукупність науково – методологічних основ, методів дослідження або практичного здійснення процесів, процедур і операцій   будь – якої  діяльності.

Міграція хімічних речовин – процес перенесення і перерозподілення хімічних елементів в природному середовищі, особливості якого залежать від властивостей елемента (хімічної активності, здібності створювати розчинні і нерозчинні сполуки, поглинатися організмами тощо), властивостей і умов середовища (температури, тиску, лужно – кислотних і окиснювально-відновлювальних умов і ін.).

Моніторинг довкілля – здійснювані за певними програмами регулярні спостереження властивостей абіотичних, біологічних об’єктів, джерел антропогенного впливу, які дозволяють виявляти, оцінювати та прогнозувати зміни стану цих об’єктів.

Моніторинг екологічний – це організований певним чином моніторинг НПС, здійснення якого забезпечує постійну оцінку середовища життєдіяльності людини, умов функціонування екосистем та прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки для населення, охорони НПС та раціонального природокористування.

Навантаження антропогенне – ступінь прямого чи непрямого впливу діяльності людей на природу чи окремі її компоненти.

Навантаження екологічне допустиме – вплив, що не позначається на якості навколишнього середовища чи природної екосистеми.

Навантаження екологічне порогове – вплив, перевищення якого руйнує структуру чи порушує функції навколишнього середовища чи природної екосистеми.

Навантаження (вплив) на природне середовище критичне – навантаження, перевищення якого призводить до незворотних наслідків і відповідних змін природного середовища, зумовлює руйнування чи порушення його структури, зв’язків, функцій і процесів саморегуляції.

Навантаження екологічне – ступінь прямого чи непрямого впливу зовнішніх чинників на екологічний простір в цілому або на його окремі екологічні системи та елементи.

Надійність екологічна – здібність екосистеми стосовно повного самовідновлення і саморегуляції (в межах природних для системи добових, сезонних, міжрічних і вікових флуктуацій) протягом сукцесійного або еволюційного відрізка її існування.

Надійність природної системи – здатність протистояти абіатичним, біотичним та антропогенним факторам, завдяки чому функціонувати та самовідтворюватися в межах природних коливань, підтримуючи повний кругообіг речовин і енергій.

Небезпека – властивість середовища певного існування бути джерелом руйнування умов цього існування. 

Небезпека надзвичайна – стан у навколишньому середовищі людини, при якому у відповідних умовах можливе виникнення факторів небезпеки, які можуть призвести до небажаних (негативних) наслідків.

Норма забруднення – гранична концентрація речовини, що надходить або міститься в середовищі, допустима нормативними актами.

Норматив екологічний – показник збереження структури і функцій екосистеми, а також всіх природних компонентів, використаних у господарській діяльності.

Оцінка впливу (навантаження) на навколишнє середовище – вияв, аналіз та інтерпретація фактичного і можливого впливу господарської діяльності на навколишнє середовище і її наслідків для природи і суспільства.

Парадокс – судження, що різко відрізняється від загальноприйнятного та протирічить здоровому глузду;

- раптове явище, що не відповідає звичному уявленню в науці.

Параметр – величина, що характеризує будь – яку властивість досліджуваного об’єкта / процесу, яка отримана шляхом вимірювання.

Параметри природного середовища – кількісні показники структури і властивостей природного середовища в природних або порушених людською діяльністю умовах.

Потік речовини міграційний – переміщення в навколишнє середовище хімічних елементів і їх сполук в газоподібному, розчиненому і розплавленому чи твердому вигляді.

Практикум – сукупність вказівок, правил і дії щодо вивчення будь –чого (природного середовища, техногенних об’єктів, системи діяльності тощо).

Профіль місцевості – проекція сліду на площину від перерізу місцевості вертикальною площею заданого напрямку.

Профіль екологічний – вертикальний розріз (площина, що перетинає максимальне різноманіття біогеоценозів), який використовується для рекогносціювання і вибору місць спостережень / екомоніторингу довкілля.

Рівновага екологічна – баланс природних чи змінених людиною створюючих середовище компонентів і природних процесів, що приводять до стійкого існування даної екосистеми.

Речовина антропогенна (техногенна) – елемент, хімічна або органічна сполука, яка надходить в природне середовище завдяки діяльності людини. Розрізняють антропогенні речовини, які входять в природний кругообіг і утилізуються в природних середовищах, а також сполуки хімічно стійкі, які дуже повільно руйнуються живими організмами і концентруються ними (важкі метали і радіоактивні речовини).

Речовина шкідлива - елемент, хімічна або органічна сполука, які при контакті з організмом людини можуть викликати травми, захворювання чи відхилення в стані здоров’я, порушення в рості, розвитку чи стані організмів, а також яка може вплинути на ці показники з часом, в тому числі в ланцюзі поколінь.

Середовище навколишнє – сили і явища природи, її речовина і простір, що перебуває поза об’єктом і/або в безпосередньому контакті з ним.

Середовище екологічне – природні тіла і явища, з якими об’єкт (організм) перебуває у взаємовідносинах.

Середовище існування – сукупність абіотичних і біотичних умов існування певного біоценозу.

Середовище оточуюче – зовнішнє, але таке, що знаходиться в безпосередньому контакті з об’єктом чи суб’єктом.

Синтез – узагальнення, зведення в єдине ціле знань, відомостей, даних, отриманих у результаті аналізу предмета вивчення.

Склад речовини фоновий (в природному середовищі) – усереднена величина вмісту хімічних елементів і їх сполук (речовин) в тому чи іншому об’ємі (компонентні) природного середовища або його частині в момент часу, прийнятий за початок встановленої чи можливої її зміни.

Сорбція – поглинання твердим тілом чи речовиною з навколишнього середовища.

Стабільність екологічна – здатність екосистеми протистояти внутрішнім абіотичним і біотичним факторам середовища, включаючи антропогенні впливи.

Стійкість компонента середовища екологічна – здібність складової частини екосистеми зберігати свою природну структуру, функціональні особливості і властивості саморегуляції при впливі на неї зовнішніх і внутрішніх природних і антропогенних чинників.

Стійкість екологічна – здібність популяції, спільноти чи екосистеми зберігати свою структуру і функціональні особливості при впливі зовнішніх факторів.

Технологія – сукупність знань щодо способів обробки матеріалів, методів здійснення виробничих процесів чи операцій певним способом у певній послідовності;

- сукупність операцій, що здійснюються певним чином і у певному порядку, з яких складається процес обробки матеріалу чи виробу.

Технологія екологічна – сукупність методів, способів і прийомів для отримання, обробки чи переробки сировини із метою виготовлення продукції з нанесенням якомога меншої екологічної шкоди. 

Токсичність – властивість деяких хімічних елементів, сполук і біогенних речовин здійснювати отруйний вплив на організми (людини, тварин, рослин, грибів, мікроорганізмів).

Трансформація речовин у природному середовищі – зміна складу і кількості речовин в середовищі під впливом процесів сорбції, іонного обміну, розчинення, осадження, розпаду, комплектування, біохімічних і інших процесів перетворення речовин при їх взаємодії.

Умови середовища – сукупність фізичних, хімічних і біологічних будь-якого походження факторів, що діють на окремі особи, популяцію чи спільноту.

Явище екологічне – подія чи ланцюг подій, що обумовлені природними абіотичними і/чи біотичними причинами і викликають зміни в середовищі існування чи здійснюють вплив на об’єкти і організми, включаючи людину.