П

ПАЛИЧКИ СІТКІВКИ – фоторецептори, що містять зоровий пігмент – родопсин та забезпечують присмерковий зір, розміщені переважно на периферії сітківки.

ПАЛЬПАЦІЯ – метод діагностичного дослідження окремих органів і частин тіла шляхом обмацування.

ПАМ'ЯТЬ – властивість живої матерії сприймати, закріплювати, зберігати і відтворювати отриману інформацію.

П. асоціативна – п., при якій елементи запам'ятованого пов'язані між собою асоціативно за суміжністю (в просторі або часі),  подібністю або контрастом;

п. довгочасна – п., що характеризується тривалістю збереження інформації, яка може бути прирівняна до тривалості життя організму;

п. довільна – п., при якій фіксується увага на процесі запам'ятовування;

п. емоційна – п. на певні почуття, емоції;

п. зорова – п., при якій легше запам'ятовуються зорові образи;

п. імунна – здатність організму відповідати імунологічною реакцією на повторний контакт з антигеном;

п. короткочасна – п., яка характеризується тривалістю збереження інформації до кількох хвилин;

п. логічна – п., при якій елементи для запам'ятовування зв'язані між собою певним логічним зв'язком;

п. механічна – п., при якій елементи для запам'ятовування не зв'язані між собою;

п. сенсорна – п., при якій не фіксується увага на процесах запам’ятовування;

п. образна – п. на образи (зорові, слухові, тактильні тощо).

п. рухова – п. на координацію та послідовність рухів;

п. словесна – вид п., при якій краще запам'ятовуються слова;

п. слухова – вид п., при якій краще запам'ятовуються звуки (напр., музика).

ПАНЦИТОПЕНІЯ – зменшення в периферичній крові  еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів.

ПАРАБІОЗ – 1) стан між життям та смертю збудливої тканини, що характе­ризується порушенням її фізіологічних властивостей. Термін ввів М.Є. Введенський; 2) спільне співіснування в експерименті двох (або більше) організмів, об'єднаних єдиною кровоносною та лімфатичною системами.

ПАРАБІОНТИ – тварини з’єднані між собою в експерименті єдиною кровоносною системою.

ПАРАГАНГЛІЙ – скупчення гормонально-активних клітин, що мають спільне походження з гангліями вегетативної нервової системи, у різних ділянках тіла; виробляють переважно катехоламіни і одночасно є додатковими органами нервової системи.

ПАРАГЕВЗІЯ – виникнення  смакових відчуттів без відповідних подразників.

ПАРАГОРМОН – кінцевий  продукт обміну речовин та життєдіяльності різних клітин, які мають специфічну дію і впливають на регуляцію органа чи клітини, де вони утворилися.

ПАРАКІНЕЗ – мимовільний  поліморфний стереотипний рух за типом гіперкінезу.

ПАРАКРИННА ДІЯ – вплив гормональних речовин через міжклітинний простір без участі судинної системи на розміщені поруч клітини-мішені.

ПАРАЛІЧ – розлад рухової функції, що проявляється у відсутності довільних рухів, спричинений порушенням структури та функції рухових (моторних) нейронів.

ПАРАМЕТР – числова величина, яка характеризує стан будь-якої біологічної системи.

ПАРАСИСТОЛІЯ – одночасне  функціонування кількох конкуруючих осередків автоматії серця, кожний з яких генерує імпульси власної частоти.

ПАРЕЗ – ослаблення рухових функцій зі зниженням сили м'язів, спричинене порушенням рухової системи на різних рівнях.

ПАРЕСТЕЗІЯ – відчуття затерплості, свербіння, поколювання, жару, холоду тощо в різних ділянках тіла; спостерігається, наприклад, при порушенні кровообігу.

ПАРОТИН – парагормон підщелепної залози, стимулює трофіку хрящової тканини, розвиток дентину зубів і кісткової тканини.

ПАТЕРН – послідовність  нервових імпульсів, які мають певне інформаційне значення.

ПАУЗА – тимчасове     припинення будь-якої дії.

П. компенсаторна шлуночків – пауза після шлуночкової екстрасистоли серця;

п. перед автоматична – час, необхідний для відновлення автоматії серця після блокади синусно-передсердного вузла;

п. серцева – період між тонами серця; мала пауза відповідає систолі, велика – діастолі  шлуночків.

ПЕПСИН – протеолітичний фермент, що утворюється в шлунку за наявності кислоти з пепсиногену,  активний при рН = 2,5-3,0.

ПЕПСИНОГЕН – профермент пепсину.

ПЕПТИДАЗА – група ферментів підшлункового та кишкового соку, які каталізують розщеплення  пептидних зв'язків.

ПЕРЕДАЧА НЕРВОВО-М'ЯЗОВА – передача  збудження з нерва на м'яз за допомогою медіатору – ацетилхоліну.

ПЕРЕМИКАННЯ УМОВНО-РЕФЛЕКТОРНЕ – складна форма умовно-рефлекторної діяльності, при якій в різних експериментальних ситуаціях на один подразник виникає два (або більше) умовних рефлекси.

ПЕРЕНАПРУЖЕННЯ – надмірне напруження, яке спричинює тривалі або незворотні несприятливі зміни у стані людини.

ПЕРЕНЕСЕННЯ УМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ – використання набутого раніше умовного рефлексу або його елементів у подібних чи нових умовах.

ПЕРЕТИНКА БАРАБАННА – мембрана, яка відмежовує зовнішній слуховий прохід від барабанної порожнини.

ПЕРЕТРАВЛЮВАННЯ ЇЖІ – розщеплення складних харчових речовин на простіші під впливом ферментів, які виробляються органами травної системи.

ПЕРИМЕТРІЯ – метод вивчення периферичного поля зору.

ПЕРИСТАЛЬТИКА – хвилеподібні ритмічні скорочення порожнистих органів, які поєднуються з рослабленням їхньої каудальної частини, що забезпечує переміщення вмісту в одному напрямку.

ПЕРИЕЛЕКТРОТОН – феномен зміни збудливості та провідності нерва на відстані 2-2,5 см від місця прикладання постійного електричного струму; розрізняють перикателектро-тон та періанелектротон; термін ввів М. Є. Введенський.

ПЕРИЛІМФА - в'язка рідина, що заповнює порожнину завитка, бере участь у проведенні звукових коливань.

ПЕРІОД – відрізок часу, який охоплює закінчений процес.

П. біологічного ритму – тривалість одного  циклу коливань,  фази тощо;

п. вигнання – період серцевого циклу  (частина систоли шлуночків), протягом якого кров виштовхується із шлуночків, охоплює фази швидкого та повільного вигнання; при тривалості циклу 0,8 с становить 0,25 с;

п. віковий – період біологічного і соціально-психологічного розвитку людини;

п. в, антенатальний – період розвитку людини від  моменту злиття чоловічої  і жіночої статевих клітин (гамет), тобто від утворення зиготи до початку пологів. Умовно поділяється на ембріональний і фетальний;

п. в. грудний – період розвитку людини від 1 місяця до 1 року;

п. в. ембріональний – перші 8 тижнів внутрішноутробного життя;

п. в. зрілий – період розвитку людини від 20-55 років у жінок і від 21-60 років – у чоловіків;

п. в. новонароджений – період розвитку людини від народження до 1 міс;

п. в. літній – період розвитку людини від 55 до 75 років у жінок і від 60 до 75 років – у  чоловіків;

п. в. молодший шкільний – період розвитку людини від 7 до12-13 років;

п. в. переддошкільний – період розвитку людини ві  1 року до 3 років;

п. в. передшкільний – період розвитку людини від 3 до 7 років;

п. в. підлітковий – період розвитку від 12 до 16 років у дівчат і від 13 до 17-18 років – у хлопців;

п. в. постембріональний – період розвитку від зародкового до періоду статевого дозрівання;

п. в. постнатальний – період розвитку людини від 1 місяця після народження;

п. в. постпубертатний – період розвитку людини після завершення статевої зрілості;

п. в. репродуктивний – період розвитку, протягом якого зберігається здатність організму до відтворення потомства;

п. в. старечий – період розвитку людини від 75 років;

п. в. фетальний – період розвитку людини від 8 тижнів внутрішньоутробного періоду до початку пологів;

п. в. юнацький – період розвитку людини від 16 до 20 років у жінок і від 17 до 20 років – у чоловіків;

п. дихальний – група дихальних циклів, яка завершується вставним вдихом;

п. латентний – інтервал часу від початку дії будь-якого подразника до появи відповідної реакції;

п. л. розслаблення – період, протягом якого після припинення збудження тонічні волокна ще не розслабляються;

п. л. скорочення – час від початку подразнення до початку скорочення;

п. наповнення – період серцевого циклу, частина діастоли шлуночків, складається з фаз швидкого та повільного наповнення при тривалості серцевого циклу 0,8с становить 0,25 с;

п. напруження – період серцевого циклу (початкова частина систоли шлуночків), під час якого виникає напруження стінок шлуночків без зміни об'єму їхніх порожнин, охоплює фази асинхронного та ізометричного скорочення; при серцевому циклі 0,8 с становить 0,08 с;

п. пресистолічний – період серцевого циклу, коли внаслідок скорочення передсердь кров надходить до шлуночків; при серцевому циклі 0,8 с становить 0,1 с.

ПЕРІОДИЧНА ДІЯ ТРАВНОГО КАНАЛУ – періодичне  посилення  натщесерце моторної та секреторної активності органів травлення.

ПЕРСОРБЦІЯ – транспорт речовин через міжклітинний простір.

ПЕРЦЕПЦІЯ – цільне  інтегральне відображення окремих речей та явищ зовнішнього світу, яке виникає під безпосереднім впливом фізичних подразнень.

ПЕРФУЗІЯ – природне або штучне тривале кровопостачання органів, частин тіла або всього ор­ганізму.

ПИТНИЙ РЕЖИМ – порядок  використання води для пиття з урахуванням виду діяльності, впливу зовнішнього средовища і стану організму.

ПІГМЕНТ – речовина, що має відповідний колір.

ПІДКРІПЛЕННЯ – дія подразника, який викликає безумовний рефлекс після індиферентного подразника, обумовлює надання йому сигнального значення та формування умовного рефлексу.

П. імовірне – п., яке надходить після подання умовного сигналу випадково, але з певною імовірністю.

ПІЄЛОСТОМІЯ – накладання фістули на миску нирки.

ПІКРОТОКСИН – стимулятор  ЦНС, антагоніст ГАМК.

ПІЛОЕРЕКЦІЯ – скорочення волоскових м'язів шкіри.

ПІЛОМОТОРНИЙ – збуджувальний м'яз, який піднімає волосся.

ПІНОЦИТОЗ – процес поглинання клітиною рідин або колоїдних розчинів.

ПІРИДОКСИН – водорозчинний  вітамін, який міститься в зерні, м'ясі, рибі та інших продуктах; відіграє важливу роль в азотному та жировому обміні, синтезі серотоніну.

ПІСЛЯДІЯ – зміни  функціонального стану організму, органа чи тканини, які тривають після припинення дії фактору, що викликав ці зміни.

ПІТ – секрет потових залоз, безколірна, солона на смак рідина, містить натрію хлорид, сечовину, холін тощо.

ПЛАЗМА КРОВІ – рідка частина крові, яка залишається після виділення  із  крові  її клітин.

ПЛАЗМОФОРЕЗ – отримання плазми крові з поверненням клітин крові в кровоносне русло.

ПЛАЗМОЛІЗ – 1) ущільнення живої клітини , яке відбувається в результаті надмірної втрати води клітиною при зануренні її в гіпертонічний розчин; 2) розрідження плазми під впливом протеолітичних ферментів.

ПЛАСТИЧНІСТЬ – властивість клітин, тканин або органів змінювати певною мірою власні життєві процеси.

П. нейронів – зміни  в нейронах, тривалість яких значно перевершує час передачі інформації;

п. нервових центрів – здатність нервових центрів під впливом тривалих зовнішніх подразнень змінювати свою функціональну діяльність і функцію інших центрів.

ПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – реєстрація  змін об'єму тіла або його частин, пов'язаних із змінами кровонаповнення судин.

П. венозно-оклюзійна – п. після припинення венозного відтоку крові;

п. ємнісна – п., що ґрунтується на реєстрації змін ємності конденсатора, між пластинами якого вміщена досліджувана частина тіла;

п. імпедансна – п., що ґрунтується на реєстрації змін імпедансу (сумарного ємнісного опору) частини тіла;

п. механічна – п., яка здійснюється за допомогою гідравлічної або пневматичної системи передачі змін об'єму органа на реєструвальний прилад.

ПЛЕТОРА – збільшення об'єму циркулюючої крові в організмі.

ПЛІД – зародок людини від 8 тижнів внутрішньоутробного періоду розвитку до початку пологів.

ПЛЯМА СЛІПА – місце виходу зорового нерва з сітківки ока, в якому немає світлочутливих елементів.

ПНЕВМОГРАФІЯ – метод реєстрації дихання за зміною об'єму грудної клітки або живота.

ПНЕВМОКАРДІОГРАФІЯ – реєстрація змін тиску повітря в повітроносних шляхах, які виникають внаслідок дії серця.

ПНЕВМОТАХОГРАФІЯ – реєстрація об'ємної швидкості потоку вдихнутого та видихнутого повітря протягом дихального циклу.

ПОВЕДІНКА – сукупність дій, які виконуються людиною або твариною в процесі взаємодії з навколишнім середовищем.

ПОВІТРЯ (атмосферне) – суміш газів, що утворюють атмосферу Землі, містить кисню – 20,93%; вуглекислого газу – 0,03; азоту – 79,04 %.

П. вдихуване – п., яке надходить до легенів під час вдиху, має склад атмосферного повітря;

п. видихуване – сумішгазів, утворена в леге­нях внаслідок газообміну між альвеолярним повітрям та кров'ю малого кола кровообігу; в умовах основного обміну містить кисню близько 16%, вуглекислого газу – 4-5%.

ПОДРАЗЛИВІСТЬ – властивість живої тканини змінювати свою життєдіяльність під впливом змін зовнішнього або внутрішнього середовища.

ПОДРАЗНЕННЯ – дія факторів зовнішнього або внутрішнього середовища (подразників) на клітину, тканину чи організм у цілому.

П. адекватне – п., до якого жива тканина найбільш чутлива і спеціалізована;

п. дискретне – п., яке повторюється з певною частотою;

п. індискретне – п., яке здійснюється безперервно протягом якогось періоду часу;

п. зумовлювальне – п., яке призводить до змін функціонального стану тканин, що визначається наступними тестуючими подразненнями;

п. непряме – п. збудливих тканин через нерв, що їх іннервує;

п. пряме – п., яке безпосередньо діє на живу тканину;

п. тестувальне – п., яке сприяє визначенню змін функціонального стану, що викликані попереднім (кондиціювальним) подразненням;

п. тригерне – п. в ритмі потенціалів мозку.

ПОДРАЗНИК – фактор зовнішнього або внутрішнього середовища, що змінює стан збудливих структур.

П. адекватний – п., який діє на збудливі системи в природних умовах, до дії якого вони найбільш чутливі та спеціалізовані;

п. безумовний – п., який викликає безумовний рефлекс;

п. больовий – п., який викликає відчуття болю;

п. індиферентний – п., до якого жива тканина або організм байдужі;

п. максимальний – п., який викликає максимальну відповідну реакцію збудливої тканини;

п. надпороговий – п., величина якого перевищує порогову величину подразника;

п. неадекватний – п., який діє на збудливу тканину, спеціально не пристосовану для його сприйняття, і не трапляється в природних умовах;

п. оптимальний – п., величина якого достатня для виникнення максимальної відповідної реакції збудливої тканини;

п. патогенний – п., який викликає пошкодження збудливих структур або порушення функції органів чи систем організму;

п. підпороговий – п., величина якого нижча за порогову і тому не викликає відповідної реакції;

п. пороговий – мінімальна сила подразника, яка здатна викликати специфічну відповідну реакцію збудливої структури в межах даного методу та умов;

п. умовний – п., який викликає умовний рефлекс;

п. у. негативний – умовний п., який не підкріплюється безумовним рефлексом;

п. у. позитивний – умовний п., який підкріплюється безумовним рефлексом;

п. надзвичайний – п., дія якого викликає мобілізацію захисно-пристосувальних реакцій організму, але, як правило, не спричинює виникнення хвороби.

ПОЗА – фіксоване положення тіла і його окремих частин у просторі в умовах гравітаційного поля  Землі.

ПОЗАСЕРЦЕВІ НАСОСИ – механізми, які забезпечують рух крові за винятком серця; до них належать грудний, черепний, діафрагмальний насоси, венозні помпи, внутрішньом'язові периферичні "серця", активні скорочення стінок кровонос­них судин.

ПОЗІХАННЯ – мимовільний дихальний рух, який складається з глибокого повільного вдиху широко відкритим ротом і швидкого енергічного видиху; є ознакою гіпоксії.

ПОКАЗНИК БАЗЕТТА – відношення тривалості електричної систоли серця до тривалості серцевого циклу; для чоловіків та дітей – 37 %, для жінок – 39 %.

П. Блюмбергера – п. скорочення міокарда, який дорівнює співвідношенню інтервалу між зубцем Q ЕКГ і II тоном записаної синхронно фонокардіограми (до тривалості періо­ду вигнання, визначеного за сфігмограмою);

п. водневий – кількісна характеристика активної реакції середовища, яка дорівнює негативному десятковому логарифму  концентрації водневих іонів; рН артеріальної крові   дорівнює 7,4; венозної – 7,36; шлункового соку – 1,49-1,8; кишкового соку – 6,0-6,8; тканинної рідини – 7,1-7,2;

п. крові кольоровий – відношення  рівня гемоглобіну до кількості еритроцитів у 1 мл крові;

п. систолічний – п. механічної активності серця, відношення тривалості  періоду електромеханічної  систоли до тривалості серцевого циклу;

п. функціонального стану – система  кількісних та якісних ознак, які дають можливість оцінювати функціональний стан організму.

ПОКРИТТЯ – процедура поєднання (сполучення), при якій початок дії безумовного подразника випереджає початок дії індиферентного.

ПОЛЕГШЕННЯ – збільшення ефективності одного синаптичного збуджувального входу внаслідок активації іншого.

ПОЛЕ ЗОРУ – простір, який одночасно сприймається оком при фіксованому погляді і положенні голови.

П. нейрона синаптичне – кількість функціонуючих синапсів певного нейрона, яка  постійно змінюється;

п. потенціалу дії – розподіл величин  потенціалу дії по поверхні кори мозку на даний момент часу.

ПОЛІГРАФІЯ – метод одночасної реєстрації різних фізіологічних процесів при комп­лексному обстеженні організму.

ПОЛІДИПСІЯ – посилена спрага і зв'язане з нею споживання надмірно великої кількості води.

ПОЛІКАРДІОГРАФІЯ – синхронна графічна реєстрація кількох про­явів серцевої діяльності.

ПОЛІПЕПТИД – високомолекулярна сполука, що являє собою ланцюжок амінокислотних залишків, з'єднаних пептидним зв'язком; відрізняється від білків меншою молекулярною масою.

П. панкреатичний – гормон, який ви­робляється підшлунковою залозою і звільняється під час їди; галь­мує функції ендокринної частини підшлункової залози.

ПОЛІУРІЯ – збільшене виділен­ня сечі (у дорослої людини понад 1800 мл за 1 добу).

ПОЛІФАГІЯ – надмірне споживання їжі.

ПОЛІХРОМАТИЧНІ ТАБЛИЦІ РАБКІНА – таблиці для дослідження колірного зору із зображеннями цифр та фігур, які складаються з кіл різного кольору, але однакової колірної насиченості.

ПОЛОГИ – фізіологічний процес, який завершує вагітність: вихід з тіла матері зрілого плода й посліду (плаценти та зародкових оболонок).

ПОЛЮЦІЯ – мимовільне сім'явипорскування (еякуляція), яке настає у чоловіків без статевого або онаністичного акту.

ПОЛЯРНІСТЬ – властива організмам специфічна орієнтація процесів і структур у просторі.

ПОМПА ІОННА – транспортна система поверхневої мембрани, що забезпечує нерівномірний розподіл іонів між клітиною і позаклітинним середовищем.

П. калієво-натрієва – система перекачування іонів натрію з клітини і іонів калію в клітину проти їхнього електрохімічного градієнта;

п. кальцієва – активне "викачування" кальцію після закінчення процесу збудження з міофібрил у саркоплазматичний ретикулум;

п. м'язова – комплекс  явищ, які сприяють гемодинаміці під час м'язової діяльності.

ПОНЯТТЯ – одна з форм мислення, в якій відображаються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної структури ознак.

ПОРІГ – найменша (мінімальна) сила подразника, що здатна викликати збудження нервових, м'язових і залозистих тканин; характеризує подразливість збудливих структур.

П. абсолютний – мінімальна величина енергії адекватного подразнення, достатня для виникнення збудження;

п. виділення – максимальна концентрація у крові фільтрованої в клубочках нирок речовини, коли вона ще не виділяється сечею і забезпечується повна її реабсорбція в канальцях;

п. відчуття – мінімальна величина основних параметрів подразника, яка викликає певне відчуття;

п. гострої дії – найменша доза або концентрація речовини, яка при одноразовій дії викликає зміни біологічних ознак на рівні цілого організму;

п. деполяризації – мінімальне зрушення мембранного потенціалу, необхідне для того, щоб вихідна його величина досягла критичної величини деполяризації;

п. диференціальний – мінімальна різниця між двома подразниками, коли вони сприймаються як різні;

п. хронічної дії – найменша доза або концентрація речовини, що викликає під час тривалої дії зміни біо­логічних ознак на рівні цілого організму;

п. чутливості до звуку – найменша сила звуку, яка сприймається вухом людини.

ПОСИЛЮЮЧИЙ НЕРВ ЗА ПАВЛОВИМ – волокно симпатичного нерва, яке викликає посилення скорочення серця без зміни його частоти.

ПОСЛІДОВНИЙ ОБРАЗ – зорове відчуття, яке зберігається протягом деякого, як правило, нетривалого періоду після припинення дії оптичного подразника.

ПОТЕНЦІАЛ – різниця зарядів між двома точками живої тканини.

П. викликаний – біоелектрична реакція кори великого мозку або підкіркового утворення у відповідь на аферентні короткочасні уривчасті подразнення;

п. в. вторинний – п. в., що реєструється переважно в зонах перекриття кіркових закінчень аналізаторів; характеризується подовженим латентним періодом (40-60 мс) та типовим негативно-позитивним або не­гативно-позитивно-негативним комплексом;

п. в. затриманий – п. в., який виникає внаслідок формування тимчасового зв'язку в ситуації, коли підкріплювальний стимул відставлений від сигнального на деякий фіксований інтервал часу;

п. в. первинний – п. в., що реєструється в кіркових зонах аналізаторів; характеризується коротким латентним періодом (20 мс) і типовим позитивно-негативно-позитивним комплексом;

п. генераторний – локальна градуювальна деполяризація аферентного нейрона, яка виникає під впливом медіатора рецептора;

п. дії – 1) швидке змен­шення мембранного п. (п. спокою) під час збудження збудливої тка­нини; 2) різниця потенціалів між збудженою та незбудженою ділян­ками збудливої тканини;

п. дії повільний – п. дії міокардіоцитів, передній фронт та плато яких обумовлені повільним вхідним струмом;

п. кінцевої пластинки – збуджувальний постсинаптичний п., що виникає у нервово-м'язовому синапсі під час передачі збудження з нерва на м'яз;

п. корнеоретинальний – п. ока під час дії спалаху світла;

п. кохлеарний – електричний  п. завитка внутрішнього вуха;

п. к. мікрофонний – п., що реєструється під час акустичної стимуляції від однієї з драбин завитка або від круглого вікна;

п. к. сумаційний – п. к., що має різний знак і латентність залежно від місця реєстрації, пов'яза­ний з активацією аферентних закінчень;

п. мембранний – п. між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани або між інтактною і пошкодженою ділянками будь-якої живої тканини у стані її функціонального спокою;

п. мініатюрний – п. кінцевої пластинки або постсинаптичної мембрани, який виникає у стані спокою під час спонтанного виділення невеликої кількості медіатора;

п. місцевий – місцева деполяризація мембрани, яка не поширюється на сусідні ділянки;

п. постійний – п. головного мозку, тривалість якого перевищує 1с, реєструється між поверхнею кори та білою речовиною півкуль великого мозку;

п. постсинаптичний – п., який виникає на постсинаптичній мембрані під впливом медіаторів;

п. гальмівний – п., що виникає внаслідок гіперполяризації постсинаптичної  мембрани;

п. збуджуючий – п., що виникає внаслідок деполяризації  постсинаптичної  мембрани;

п. слідів – повільна зміна мембранного потенціалу, що виникає після піка потенціалу дії і обумовлена відновленням процесів у збудливій тканині;

п. негативний – тимчасове зниження мембранного потенціалу;

п. позитивний – тимчасове підвищення мембранного потенціалу.

ПОТЕНЦІАЦІЯ – посилення рефлекторної реакції внаслідок просторової або часової сумації збуджень у ЦНС.

П. постекстрасистолічна – збільшення першого постекстрасистолічного скорочення серця порівняно з нормальними скороченнями;

п. постсинаптична – посилення рефлекторної реакції під впливом попередніх частих ритмічних подразнень;

п. посттетанічна – п., обумовлена часовою сумацією частих ритмічних (тетанізуючих) подразнень.

ПОТЕНЦІЮВАННЯ – посилення дії одного біологічного фактору іншим, яке є вагомішим, ніж сумарний роздільний вплив цих факторів.

ПОТІК АКСОПЛАЗМАТИЧНИЙ – здатність нервових волокон транспортувати амінокислоти, глюкозу, жирні кислоти, білки тощо як у бік нервового закінчення, так і в протилежний бік.

ПОШТОВХ СЕРЦЕВИЙ – поштовх передньої стінки грудної клітки, пов'язаний зі зміною положення, форми та щільності серця на початку кожної систоли.

ПРАВИЛО ЕЙНТХОВЕНА – амплітуда зубця ЕКГ у кожному стандартному відведенні  дорівнює алгебраїчній сумі відповідних зубців у двох інших стандартних відведеннях.

П. середніх навантажень – п., згідно з яким величина роботи за одиницю часу є максимальною при середніх навантаженнях.

ПРАВОГРАМА – поєднання високого зубця R на ЕКГ та глибокого зубця S, що перевершує його за амплітудою в 3-му  стандартному відведенні ЕКГ.

ПРАВОРУКІСТЬ – генетично обумовлене переважне використання при виконанні цілеспрямованих дій правої руки.

ПРАКСИС – здатність виконувати ряд завчених рухів у певній послідовності, яка приводить до досягнення поставленої мети.

ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ – потенціальна здатність людини протягом певного часу і з певною метою виконувати максимально можливу роботу.

ПРЕАДАПТАЦІЯ – виникнення в організмі потенціальних пристосувальних ознак, які можуть мати адаптаційне значення в змінених умовах існування.

ПРЕПАРАТ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВИЙ – п., що складається з серця і легенів, які підлягають штучній перфузії.

ПРЕПОТЕНЦІАЛ – повільний локальний процес деполяризації клітинної мембрани, який за певних умов спричинює генерацію потенціалу дії.

ПРЕСБІОПІЯ – ослаблення акомодації, характеризується поступовим віддаленням найближчої точки ясного зору, обумовлене віковим зменшенням еластичності кришталика.

ПРЕСИНАПТИЧНІ ПУХИРЦІ – вакуолі в пресинаптичному закінченні, які містять медіатор.

ПРИНЦИП ДЕЙЛА – принцип медіаторної специфічності, коли всі закінчення одного нейрона виділяють один медіатор.

П. загального кінцевого шляху – п., згідно з яким один і той самий рефлекс може бути викликаний різними подразниками, що діють на різні рецептори;

п. задоволення Фрейда – одне з положень вчення Фрейда, згідно з яким в основі поведінки людини з раннього дитинства закладено прагнення до досягнення задоволення та уникнення незадоволення;

п. реальності Фрейда- положення вчення Фрейда, згідно з яким поведінка людини, спрямована на задоволення її потягів та бажань, коригується потребами навколишнього реального світу.

ПРОБА – спеціальне дослідження реакції організму або окремих його систем та органів на певні зміни внутрішнього чи зовнішнього середовища.

П. Бабкіна – метод вивчення шлункової секреції за допомогою подвійного зонда; в пер­ший день виділення соку стимулюється інсуліном, на другий – гістаміном;

п. Барані вказівна – метод дослідження функції вестибулярного аналізатора;

п. Барані калорична – метод  визначення функціонального стану рецепторного апарату півколових каналів, що грунтується на виникненні у піддослідного горизонтально-ротарного ністагму після вливання у вухо холодної або гарячої води;

п. Барані обертальна – метод визначення функціонального стану вестибулярного аналізатора, що грунтується на оцінці тривалості ністагму, який з'являється у піддослідного після обертання його в спеціальному кріслі протягом 20 с;

п. біологічна – триразове переливання невеликих порцій крові з інтервалом 5 хв; за відсутності реакції переливається решта крові; використовується при переливанні навіть одногрупової крові;

п. вказівна – один із методів вивчення координації рухів верхніх кінцівок; вказівним пальцем однієї руки треба попасти у вказівний палець другої витягнутої руки піддослідного спочатку з відкритими, а потім із закритими очима;

п. водна – п. на визначення кількості та густини виведеної сечі після приймання натщесерце 1500 мл води протягом 30 хв;

п. Гесса – метод визначення проникності судинної стінки, основою якого є геморагія в місці підшкірної ін'єкції ізотонічного розчину натрію хлориду;

п. гіпервентиляційна – метод вивчення зовнішнього дихання, який базується на довільному посиленні і прискоренні дихальних рухів з визначенням показника максимальної вентиляції легенів;

п. гістамінова – метод вивчення секреторної функції шлунка, який базується на властивості гістаміну збуджувати шлункову секрецію;

п. депресорна – вивчення динаміки зниження артеріального тиску під впливом будь-яких зовнішніх факторів;

п. дихальні – загальна назва діагностичних проб, які грунтуються на штучній зміні зовнішнього дихання, наприклад, гіпервентиляційна проба;

п. дихально-навантажувальна Беркіта – п., яка складається з проби Штанге, хвилинного відпочинку, 20 присідань за 30 с, знову хвилинного відпочинку і повторної проби Штанге;

п. жувальна – функціональна п. для оцінки ефективності жувального апарату, при якій обстежуваний розжовує 5 г мигдалю протягом 30 с. В нормі увесь пережований мигдаль проходить через сито з діаметром отворів 2,4 мм;

п. із затримкою дихання – метод дослідження функції зовнішнього дихання шляхом визначення максимальної тривалості довільної затримки дихання;

п. із затримкою дихання Сабразе-Генчі – визначення  максимальної довільної затримки дихання на видиху; в нормі у чоловіків – 30-40 с, у жінок – 20-30с;

п. із затримкою дихання Штанге – визначення максимальної довільної затримки дихання на-вдиху; в нормі у чоловіків –

45-60 с, у жінок – 30-45 с;

п.  Зимницького – визначення кількості та густини сечі за кожні 3 год протягом 1 доби у обстежуваного, який перебуває в умовах звичайного питного режиму;

п. клиностатична – вивчення серцевої діяльності та артеріального тиску після зміни положення з вертикального на горизонтальне;

п. концентраційна – визначення кількості та густини виведеної сечі протягом 24 год за умови відсутності споживання води;

п. Лендіса – метод визначення проникності капілярів, який грунтується на порівнянні показників гематокриту при початковому тиску в капілярах і після його штучного підвищення на 5,32 кПа (40 мм рт. ст.) протягом 30 хв за допомогою повітряної манжети.

п. Мюллера – п., яка полягає у спробі після глибокого видиху зробити вдих із закритими   ніздрями та голосовою щілиною; спричинює зниження внутрішньогрудного тиску;

п. обертальна – один з методів дослідження вестибулярного апарату;

п. ортоклиностатична – модифікація ортостатичної проби, при якій обстежуваний з вертикального положення знову переходить у горизонтальне;

п. цитостатична – дослідження серцевої діяльності і артеріального тиску після переходу з горизонтального положення у вертикальне;

п. Тиффно – відношення форсованої життєвої ємності легенів до життєвої ємності або відношення кількості видиху;

п. функціональна – спеціальний вид дослідження реакцій організму людини в цілому або окремих його систем та органів на певне навантаження.

ПРОБНИЙ СНІДАНОК – харчова або хімічна речовина, яка збуджує виділення шлункового соку; використовується для дослідження секреторної функції шлунка.

ПРОВЕДЕННЯ ЗБУДЖЕННЯ – процес поширення збудження в нервовій та м'язовій тканині.

П. антидромне – п. через аксон в напрямку до тіла нейрона, тобто в протиприродному напрямку;

п. бездекрементне – п. без істотних змін амплітуди потенціалу дії;

п. декрементне – п., яке супроводжується зменшенням збудження;

п. ортоградне – п., через міокард у напрямку від синусного вузла до міокарда шлуночків;

п. ортодромне – п. через аксон в напрямку від тіла нейрона, тобто в природному напрямку;

п. ретроградне – п. в міокарді у напрямку, що протилежний звичайному (тобто від міокарда шлуночків до передсердь);

п. сальтаторне – переривчасте, стрибкоподібне п. в мієлінових нервових волокнах від одного перехвату вузла до іншого.

ПРОВІДНІСТЬ – властивість нервової та м'язової тканини проводити хвилю збудження; відбувається за допомогою потенціалу дії.

П. іонна – п. іонів через клітинні мембрани, відіграє важливу роль у розподілі іонів між клітиною і зовнішнім середовищем, створенні різниці потенціалів, генерації їх і проведенні нервового імпульсу.

ПРОВІТАМІНИ – речовини, які надходять з їжею і є джерелом утворення в організмі будь-якого вітаміну.

ПРОГЕСТЕРОН – статевий гормон стероїдної природи, синтезується жовтим тілом, разом з естрадіолом регулює менструальний цикл.

ПРОДУКТИ ХАРЧОВІ – поживні продукти тваринного, рослинного або синтетичного походження, які використовуються для харчування.

ПРОНИКНІСТЬ – здатність клітин і тканин поглинати, виділяти, транспортувати хімічні речовини, пропускаючи їх через клітинні мембрани, стінки судин і епітелій.

ПРОНОС – розлад функції травневого каналу, який характеризується частою дефекацією і калом рідкої консистенції.

ПРОПЕРДИН – білок сироватки крові, один з компонентів пропердинової системи.

ПРОПРІОРЕЦЕПТОРИ – рецептори опорно-рухового аппарату (м'язів, сухожилків, фасцій, суглобів тощо), які беруть участь у всіх актах, що пов'язані з роботою м'язів, суглобів та сухожилків.

ПРОСЕКРЕТИН – неактивний попередник секретину, що виробляється залозами дванадцятипалої кишки, перетворюється на секретин під впливом хлористоводневої кислоти шлункового соку.

ПРОСТАГЛАНДИНИ – біологічно активні речовини, які виробляються клітинами різних тканин і органів, впливають на тонус непосмугованої мускулатури, виділення шлункового соку, є медіаторами запалення, регулюють діяльність нирок, впливають на залози внутрішньої секреції тощо.

ПРОСТІР МЕРТВИЙ – частина повітроносних шляхів, повітря яких не бере участі в газообміні.

ПРОТАНОПІЯ – форма дихромазії, при якій відсутнє сприйняття червоного кольору.

ПРОТЕЇНАЗА – фермент, який розщеплює пептидні зв'язки в білках та пептидах.

ПРОТЕЇНЕМІЯ – вміст у крові протеїнів (альбумінів та глобулінів).

ПРОТЕЇНУРІЯ – виділення білка сечею; у здорових людей відбувається після тяжкої м'язової роботи або при споживанні їжі, збагаченої білками.

ПРУЖНІСТЬ М'ЯЗА – здатність протидіяти розтягненню м'яза.

ПСИХІКА – форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає в процесі взаємодії із зовнішнім світом.

ПУЛЬМОКАРДІОГРАФІЯ – метод дослідження серцевої діяльності шляхом реєстрації пульсації повітря в дихальних шляхах.

ПУЛЬМОФОНОГРАФІЯ – акустичний метод локального дослідження легенів.

ПУЛЬС – поштовхоподібні коливання стінок кровоносних судин, серця і тканин, що до них прилягають, які викликаються скороченнями серця.

П. альтернуючий – п., який характеризується правильним чергуванням слабких та сильних ударів;

п. артеріальний – коливання  стінки артерії, синхронне з систолою шлуночків;

п. венозний – коливання  стінок великих вен, розміщених близько від серця, обумовлене відтоком крові до серця;

п. дикротичний – наявність двох пульсових хвиль при кожному скороченні серця;

п. м'який – п., для повного усунення якого потрібне незначне зусилля;

п. напружений – п., для  повного усунення якого потрібне значне зусилля;

п. нерегулярний – п. з неоднаковими  проміжками часу між окремими ударами;

п. ниткоподібний – малий пульс, який важко визначається пальпаторно;

п. повільний – п., який характеризується повільним підвищенням та повільним зниженням пульсової хвилі;

п. рідкий – п., який має частоту нижче 60 за 1 хв;

п. частий – пульс з частотою понад 100 за 1 хв.

ПУЛЬСОЕЛЕКТРОПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – електроплетизмографія, при якій основну увагу приділяють пульсовим коливанням електропровідності обстежуваної ділянки тіла.

ПУЛЬСОТАХОМЕТР – прилад для вимірювання частоти пульсу.

ПУНКТ КОРИ "СТОРОЖОВИЙ" – група  нейронів кори, які перебувають у стані стійкого збудження, характерного для перехідного стану між неспанням та сном, забезпечують зв'язок з навколишнім середовищем, є основою для навіювання. Термін ввів І. П. Павлов.

ПУЧОК – сукупність волокон (нервових, м'язових тощо), об'єднаних анатомічно чи фізіологічно.

П. Бурдаха (п. клиноподібний) – п. нервових волокон від чутливих клітин спинномозкових вузлів до клиноподібного ядра довгастого мозку;

п. Гісса – частина провідної системи серця, яка бере початок від атріовентрикулярного вузла, проходить у міжшлуночковій перетинці і ділиться на праву та ліву ніжки;

п. Голля (п. тонкий) – п. нервових волокон, що йде в складі дорсального канатика спинного мозку і закінчується в релейних ядрах Голля довгастого мозку;

п. Джеймса – п. провідної тканини, який з'єднує праве передсердя серця з міжшлуночковою перетинкою;

п. Кента – п. провідної системи серця, який з’єднує праве передсердя з правим шлуночком серця;

п. кірково-таламічний пучок – п. нервових волокон від різних ділянок кори великого мозку до ядер таламуса;

п. Макхейма – п. провідної системи серця, який з’єднує праве передсердя з лівим шлуночком, обминаючи вузол Ашоф-Тавара;

п. таламокірковий (пучок горбково-кірковий) – п. коротких нервових волокон, які йдуть від ядер таламуса до різних відділів нової кори півкулі великого мозку.

П'ЄЗОДИНАМОМЕТРІЯ – метод вимірювання сили ізометричного скорочення окремого м'яза.