А

АБЕРАЦІЯ – відхилення будови чи функції від норми.

А. ока сферична – спотворене зображення на сітківці внаслідок недосконалості оптичної системи кришталика;

а. ока хроматична – спотворене зображення на сітківці внаслідок неоднакового заломлення променів з різною довжиною хвилі (різного кольору);

а. серцева – зміни в проведенні збудження в м'язі серця.

АБСОРБЦІЯ – поглинання газу або розчиненої речовини твердим тілом.

АВТОМАТИЗМ – здатність органів, тканин чи окремих клітин до ритмічної діяльності без очевидного (явного) зв'язку із зовнішнім подразником.

А. гетеротопний – автоматизм серця, зумовлений імпульсами, що надходять з осередку збудження, розміщеного поза межами природного постійного (номотопного) водія ритму;

а. дихального центру – виникнення ритмічних збуджень у дихальному центрі після повної його деаферентації;

а. номотопний – а. серця, зумовлений активністю природного (номотопного) осередку збудження.

АГЕВЗІЯ – втрата смакової чутливості.

АГК – співвідношення кількості альбумінів та глобулінів у біологічних рідинах.

АГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання та осадження еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, поверхнево-активних частинок тощо, які виникають під впливом антитіл, спрямованих проти антигенів, що містяться на поверхні клітин.

АГЛЮТИНІН – антитіло, яке аглютинує антиген, адсорбований на еритроцитах та інших носіях.

АГЛЮТИНОГЕН – антиген, який бере участь у реакції аглютинації.

АГНОЗІЯ – порушення впізнавання предметів і явищ при збереженні свідомості та функції органів чуття.

А. зорова – порушення впізнавання предметів чи їх окремих якостей (форми, кольору) при збереженні зорового сприйняття, спричинене ураженням потиличних часток мозку;

а. слухова – порушення здатності розрізняти звуки мови (фонеми) та розпізнавати предмети за характерними для них звуками, спричинене ураженням скроневих часток мозку;

а. тактильна – порушення здатності визначати на дотик характер поверхні предметів, спричинене ураженням верхньої тім'яної частки головного мозку.

АГОНІСТ – (див. Синергіст) органи або фізіологічно активна речовина, що діє в одному напрямку.

АГОНІЯ – термінальний стан, що передує настанню смерті, характеризується порушенням функцій вищих відділів мозку з одночасним збудженням центрів довгастого мозку.

АГРАНУЛОЦИТ – лейкоцит, у протоплазмі якого при забарвленні не виявляється зернистість (моноцити та лімфоцити).

АГРОНУЛОЦИТОЗ – відсутність чи зменшення гранулоцитів у периферичній крові.

АГРАФІЯ – порушення здатності правильно писати при збереженні рухових функцій руки.

АГРЕГАЦІЯ – скупчення і об'єднання однорідних чи різнорідних частинок в одне ціле.

АДАПТАЦІЯ – процес пристосування живого організму до постійно змінюваних умов існування, вироблений еволюційно; для людини – пристосування і до виробничих, соціальних умов; забезпечує постійність гомеостазу, працездатність, максимальну тривалість життя та репродукцію.

А. аналізаторів – а., яка проявляється зменшенням інтенсивності відчуття при тривалій дії подразника;

а. больова – а. рецепторів та центральних утворень до впливу пошкоджуючих факторів, що викликає зниження або втрату больового відчуття;

а. зорова – пристосування ока до різного ступеня яскравості світла або кольору;

а. нервових центрів – зниження збудливості нервових центрів при тривалій дії подразника;

а. світлова – зорова а. до підвищення яскравості світла, що проявляється зниженням світлової чутливості ока;

а. рецепторів – а. рецепторів до сили подразника шляхом зниження їхньої збудливості;

а. тактильна – а. тактильних рецепторів до дії подразника, що проявляється зниженням їхньої чутливості;

а. темнова – зорова а. до темряви, яка проявляється підвищенням світлової чутливості ока.

АДГЕЗІЯ – здатність клітин взаємодіяти з судинною стінкою.

АДЕНОГІПОФІЗ – залоза внутрішньої секреції, яка виробляє гормони: тиреотропін, адренокортикотропін, соматотропін, фолікулостимулюючий і лютеїнізуючий.

АДРЕНАЛІН – гормон мозкової речовини надниркових залоз, який впливає на центральну та периферичну нервову систему, імітує вплив симпатичної нервової системи.

АДРЕНЕРГІЧНИЙ – чутливий до адреналіну, норадреналіну.

АДРЕНОРЕЦЕПТОР – структура клітини, яка взаємодіє з адренергічним медіатором і перетворює енергію взаємодії на нервовий імпульс.

АДСОРБЦІЯ – процес вбирання газів чи розчинених речовин поверхнею твердого тіла або рідини.

АЗОТ – хімічний елемент, що входить до складу білків та багатьох інших речовин.

А. залишковий (небілковий) – загальна кількість азоту, що припадає на частку небілкових азотистих речовин, які залишаються після осідання білків; у крові – 15-25 ммоль/л, або – 20-40 мг %.

АЗОТЕМІЯ – збільшення у крові залишкового азоту.

АКАЛЬКУЛІЯ – порушення здатності виконувати арифметичні дії (лічити), спричинене пошкодженням тім'яної або потиличної часток кори великого мозку.

АКІНЕЗ – відсутність активних рухів.

АКОМОДАЦІЯ – процес пристосування збудливої тканини до зміни сили подразнення.

А. нерва – збільшення порога збудливості при дії на нерв повільно підвищувальної сили подразнення;

а. ока – пристосування ока людини до чіткого сприйняття предметів, що знаходяться від нього на різній відстані.

АКРОМЕГАЛІЯ – стан організму, при якому має місце збільшення кистей рук, стоп, губ, язика, внутрішніх органів, порушення обміну речовин, пов'язаний з надмірною секрецією соматотропіну  після завершення росту організму.

АКСОН – найдовший відросток нервової клітини (нейрона), функцією якого є проведення в природних умовах збудження від тіла нейрона до інших нейронів чи до периферичних органів.

АКСОН-РЕФЛЕКС – рефлекс, що здійснюється в межах розгалуження аксона (без участі тіла нервової клітини).

АКТИН – білок м'язових волокон, з міозином утворює актоміозин.

АКТОМІОЗИН – комплекс актину і міозину, що є основою скорочення і розслаблення м'язових волокон.

АКЦЕЛЕРАЦІЯ – прискорення росту та розвитку дітей та підлітків (збільшення маси тіла, розмірів внутрішніх органів, прискорення статевого дозрівання тощо).

АКЦЕПТОР РЕЗУЛЬТАТУ ДІЇ – складова частина функціональної системи, в якій відбуваються порівняння реального результату дії з передбаченим.

АЛЕКСІЯ – розлад читання, зумовлений порушенням розуміння тексту.

АЛЕРГЕН – речовина антигенної та гаптенної природи, що викликає алергію.

АЛКАЛОЗ – порушення кислотно-основної (лужної) рівноваги в організмі в бік основної (лужної) реакції.

АЛЬБУМІН – загальна назва простих природних білків, що складають основну частину білків тваринних та рослинних тканин.

АЛЬВЕОЛЯРНА ВЕНТИЛЯЦІЯ – частина об'єму вдихуваного повітря, яка досягає альвеол і бере участь у газообміні за одиницю часу.

АЛЬДОСТЕРОН – гормон клубочкової зони кори надниркових залоз, належить до групи мінералокортикоїдів, регулює рівень натрію і калію в крові.

АЛЬТЕРАЦІЯ – зміни або пошкодження клітин, тканин та органів, що супроводжують порушення їх життєдіяльності.

АЛЬФА-АКТИВНІСТЬ - коливання біопотенціалів головного мозку людини у вигляді окремих (чи групових) альфа-хвиль довжиною 80-125 мс, які на відміну від альфа-ритму реєструються в різних частинах кори.

АЛЬФА-МОТОНЕЙРОН - мотонейрон спинного мозку, що іннервує посмуговані м'язи.

АМБІДЕКСТРІЯ – здатність однаково добре володіти правою та лівою рукою.

АМБЛІОПІЯ – зниження зору, зумовлене функціональними розладами зорового аналізатора.

АМЕНОРЕЯ – відсутність менструацій у статевозрілої жінки протягом шести і більше місяців.

АМЕТРОПІЯ – аномалія рефракції ока, при якій порушена відповідність між заломлюючою силою оптичної системи ока та довжиною оптичної осі.

АМИГДАЛОЇДНА ДІЛЯНКА – складний комплекс ядер головного мозку, головна структура лімбічної системи, бере участь у реалізації коригувальноого впливу головного мозку на діяльність стовбурових утворень, мотивації, вегетативну та ендокринну системи.

АМІЛАЗА – загальна назва ферменту, що розщеплюює глікоген, крохмаль, а також продукти часткового гідролізу їх.

АМІНОКИСЛОТА – органічна (карбонова) кислота, яка містить одну чи кілька аміногруп і входить до складу всіх білків.

АМНЕЗІЯ – порушення пам'яті; втрата здібності зберігати та відновлювати раніше набуті знання.

АНАБІОЗ – стан деяких організмів, що характеризується оборотним, майже повним припиненням життєдіяльності.

АНАБОЛІЗМ – сукупність реакцій обміну речовин, що відповідають асиміляції, супроводжуються затратою енергії.

АНАКРОТА – підйом кривої артеріального пульсу (сфігмограми) в початковій частині, що відбиває розтягнення стінок аорти та великих артерій під час систоли.

АНАЛІЗАТОР – сукупність нейронів периферичної та ЦНС, які беруть участь у сприйманні, проведенні та аналізі інформації про явища, що виникають як у зовнішньому середовищі, так і всередині самого організму. Складається з трьох відділів: периферичного, або рецепторного, провідникового з підкірковими центрами і центрального, або кіркового. Термін ввів І. П. Павлов.

АНАЛГІЯ – відсутність больових відчуттів.

АНАСТОМОЗ – сполучення між судинами, нервами або м'язами.

АНГІДРЕМІЯ – зменшення вмісту води у плазмі крові.

АНГІОГРАФІЯ – рентгенологічне дослідження кровоносних та лімфатичних судин після введення в кровоносне русло контрастної речовини.

АНГІОКАРДІОГРАФІЯ –рентгенологічне дослідження серця та магістральних судин після введення в кровоносне русло контрастної речовини.

АНГІОРЕЦЕПТОР – чутливе закінчення нервової системи, що локалізується в судинах.

АНГІОТЕНЗИН – біологічно активний поліпептид, який підвищує артеріальний тиск внаслідок звуження кровоносних судин.

АНДРОГЕН – речовина, яка має активність чоловічого статевого гормону – тестостерону; природний андроген секретується яєчками та корою надниркових залоз.

АНДРОСТЕРОН – чоловічий статевий гормон, що виробляється яєчками, за хімічною структурою належить до 17-кетостероїдів.

АНЕМІЯ – зменшення кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну в одиниці об’єму крові.

АНЕСТЕЗІЯ – втрата чутливості загальна (наркоз) або місцева; буває повною – для всіх видів чутливості або частковою – для кількох із них.

АНІЗОКОРІЯ – нерівномірність діаметра зіниць внаслідок порушення шляхів зіничного рефлексу.

АНІЗОМЕТРОПІЯ – різниця у рефракції обох очей.

АНІЗОЦИТОЗ – наявність у периферичній крові еритроцитів різних розмірів.

АНОРЕКСІЯ – відсутність апетиту та об’єктивної потреби у харчуванні.

АНОСМІЯ – відсутність нюху.

АНТИГЕН – речовина, що сприймається організмом як чужорідна і викликає імунологічну реакцію, яка виявляється в утворенні специфічних антитіл.

АНТИКОАГУЛЯНТ – речовина, що гальмує активність системи згортання крові.

АНТИТІЛО – глобулярний білок крові, який утворюється в організмі при введенні антигенів і нейтралізує їхню шкідливу дію шляхом взаємодії з ними.

АНУРІЯ – припинення утворення сечі.

АПАРАТ ВЕСТИБУЛЯРНИЙ – орган гравітації, який складається із системи півколових каналів та отолітів.

АПЕТИТ – емоційне почуття, пов’язане з прагненням  до вживання їжі.

АПНЕЙЗИС – одна із термінальних форм дихання: повільний розтягнутий вдих, тривале припинення дихання на висоті вдиху і форсований видих.

АПНОЕ – тимчасове припинення дихання, що виникає переважно внаслідок відсутності стимуляції центру дихання.

АПРАКСІЯ – порушення складних форм довільної (насамперед цілеспрямованої) діяльності при збереженні сили, точності та координації рухів.

АРЕФЛЕКСІЯ – відсутність рефлексів, зумовлена порушенням цілісності рефлекторної дуги або гальмівним впливом  вищих відділів ЦНС.

АРХІТЕКТОНІКА КОРИ ВЕЛИКОГО МОЗКУ – вчення про загальну будову кори півкуль великого мозку.

АСИМІЛЯЦІЯ – процес засвоювання організмом речовин, що надходять до нього ззовні, внаслідок чого вони стають складовою частиною біологічних структур або відкладаються в організмі як резерв.

АСИНЕРГІЯ – порушення синергічної здатності м'язів виконувати спільні рухи, спостерігається при пошкодженні мозочка.

АСИСТОЛІЯ – повне припинення діяльності усіх відділів серця або одного з них з відсутністю ознак біоелектричної активності.

АСПІРАЦІЯ – потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи внаслідок засмоктування  їх під час вдиху.

АСТАЗІЯ – розлад рухової активності, що проявляється втратою здатності виконувати дрібні рухи, зумовлений ураженням мозочка.

АСТЕНІЯ – повна або часткова втрата здатності організму до довгого фізичного чи розумового напруження, швидкі зміни настрою, порушення сну тощо.

АСТИГМАТИЗМ ОКА – аномалія рефракції, при якій промені, що виходять з будь-якої точки простору, не дають на сітківці фокусного зображення.

АСФІКСІЯ – розлад дихання, зумовлений недостатністю О2 та збільшенням кількості СО2 в крові.

АТАКСІЯ – порушення рухів, що проявляються в розладі координації їх.

АТЕЛЕКТАЗ – стан, при якому легеневі альвеоли не містять або майже не містять повітря; одним з видів є а. за відсутності антиателектатичного фактора – сурфактанта.

АТОНІЯ – відсутність тонусу збудливих тканин, органів чи нервових центрів.

АТРІОВЕНТРИКУЛЯРНА ЗАТРИМКА – зменшення швидкості проведення збудження в провідній системі серця при переході з мускулатури передсердь на волокна передсердно - шлуночкового вузла.

АТРОПІН – речовина, що блокує передачу імпульсів у холінергічних синапсах без порушень утворення і виділення медіатора, належить до М-антихолінергічних (холінолітичних) засобів.

АТРОФІЯ – зменшення маси чи об’єму органа чи тканини, що супроводжується ослабленням чи припиненням їхніх функцій.

АУДІОМЕТРІЯ – вимірювання чутливості слухового аналізатора до звуків різної висоти (частоти).

АУСКУЛЬТАЦІЯ – метод дослідження внутрішніх органів, що полягає у вислуховуванні звукових явищ, пов’язаних з їхньою діяльністю (напр., серця, легенів).

АФАГІЯ – неможливість ковтання.

АФАЗІЯ – порушення мови, при якому частково чи повністю втрачається здатність розуміти чужу мову або користуватися словами та фразами для висловлювання своїх думок при збереженні функцій мовного апарату і слуху.

АФЕКТ – короткочасна сильна позитивна чи негативна емоція, що виникає у  відповідь на вплив внутрішніх або зовнішніх факторів.

АФЕРЕНТАЦІЯ – надходження нервових імпульсів від рецепторів до ЦНС.

А. зворотна – а., яка інформує організм про результати виконаної дії, що дає можливість організму оцінювати міру та повноту цієї дії;

а. обставинна – вплив на організм усієї сукупності зовнішніх факторів, що відбивають конкретну обстановку, на фоні якої розвивається пристосувальна діяльність. Термін ввів П. К. Анохін.

а. пускова – поштовх чи стимул, який веде в даній обстановці до виникнення будь-якої діяльності. Термін ввів П. К. Анохін.

АХІЛІЯ – стан, при якому не виділяються хлористоводнева (соляна) кислота і ферменти в шлунку.

АХЛОРГІДРІЯ – відсутність вільної хлористоводневої (соляної) кислоти в шлунковому соку.

АЦЕТИЛХОЛІН – медіатор, що виділяється холінергічними прегангліонарними парасимпатичними та симпатичними нервовими волокнами, постгангліонарними волокнами усіх парасимпатичних та окремих симпатичних нервів, деякими нейронами ЦНС).

АЦЕТИЛХОЛІНЕСТЕРАЗА – фермент, який забезпечує гідроліз ацетилхоліну з утворенням холіну та оцтової кислоти.

АЦЕТОНЕМІЯ – наявність у крові кетонових тіл (ацетону тощо), які є продуктами неповного окислення жирних кислот.

АЦЕТОНУРІЯ – підвищене виділення з сечею ацетону.

АЦИДОЗ – порушення кислотно-основної (лужної) рівноваги в організмі в кислий бік.

АЦИДОТЕСТ – метод дослідження, який дає уявлення про кислотність шлункового соку.