І

ІЄРАРХІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ – порядок підлеглості одних функціональних систем іншим; реалізація за принципом домінанти.

ІЗОАГЛЮТИНІН – антитіло проти ізоантигенів клітин крові, які викликають аглютинацію його.

ІЗОАНТИГЕН – загальна назва антигенів еритроцитів, лейкоцитів та інших клітин, а також плазмових білків, які обумовлюють розвиток імунологічних реакцій при гемотрансфузії, трансплантації тощо.

ІЗОГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – аглютинація (склеювання) еритроцитів з відповідними ізоантигенами.

ІЗОГЕМОЛІЗИН - ізоантитіло, яке викликає гемоліз еритроцитів.

ІЗООСМІЯ – відносна сталість осмотичного тиску в різних середовищах і тканинах організму.

ІЗОТЕРМІЯ – постійність температури тіла людини, що забезпечується фізіологічними механізмами терморегуляції.

ІМПРИНТИНГ – формування у ранньому періоді розвитку організму стійкої індивідуальної реакції слідування.

ІМПУЛЬС – хвиля поширюваного збудження, біоелектричним проявом якої є потенціал дії.

І. нервовий – збудження, що поширюється нервовими волокнами; залежно від характеру нервових волокон швидкість поширення від 0,5 до 120 м/с;

і. н. антидромний – який поширюється аксоном в напрямку до тіла нейрона;

і. н. ортодромний – який поширюється аксоном в напрямку  тіла нейрона.

ІМУНІТЕТ – здатність організму зберігати сталість внутрішнього середовища і біологічної індивідуальності при потраплянні генетично чужорідної речовини – антигену.

І. гуморальний – специфічна імунна відповідь на чужорідні антигени за рахунок антитіл, що циркулюють у крові;

і. клітинний – специфічна імунна відповідь на чужорідні антигени шляхом імунних лімфоцитів;

і. неспецифічний – продовжений, видовий, конституційний і., який забезпечується шкірою, слизовою оболонкою шлунка, кишки тощо, а також захисною функцією крові, напр. фагоцитозом.

ІМУНОГЛОБУЛІН – фракція глобулінів плазми крові, що містять більшість антитіл, має найменшу (порівняно з альфа – та бета-глобулінами) електрофоретичну рухомість.

ІНГІБІТОР – речовина різноманітної хімічної природи, яка гальмує хімічні та біологічні процеси.

ІНДЕКС – сталий показник взаємовідносин функцій в організмі.

І. вигнання – відношення ударного діастолічного об’єму до кінцевого;

І. інспіраторний – відношення тривалості вдиху до загальної тривалості дихального циклу;

і. Кердю – показник, який характеризує тонус певного відділу вегетативної нервової системи;

і. кровопостачання – відношення хвилинного об’єму кровообігу (мл) до маси тіла (кг);

і. лейкоцитарний (і. Боброва) – відношення кількості юних і паличкоядерних нейтрофілоцитів до кількості сегментоядерних, у нормі 0,06-0,08;

і. протромбіновий – процентне співвідношення протромбінового часу плазми до протромбінового часу сироватки, у нормі 85-100 %;

і. Тиффно – відношення об’єму повітря, видихуваного за першу секунду при максимально швидкому видиху (об’єм форсованого видиху – ОФВ), до життєвої ємності легенів (ЖЄЛ), у нормі 75-85 %);

і. серцевий – відношення хвилинного об’єму крові до поверхні тіла;

і. фізичного розвитку життєвий - відношення життєвої ємності легенів – ЖЄЛ (мл) до маси тіла (кг);  

і. фізичного розвитку масоростовий – відношення маси тіла (г) до довжини тіла (см).

ІНДУКЦІЯ – виникнення нервового процесу, протилежного за знаком нервовому процесу, що викликаний подразником.

І. взаємна – послідовна зміна процесів збудження в сусідніх центрах;

і. одночасна – властивість процесів збудження та гальмування викликати навколо себе протилежний процес;

і. о. негативна – властивість процесу збудження викликати навколо себе процес гальмування;

і. о. позитивна – властивість процесу гальмування викликати навколо себе процес збудження.

ІНКРЕЦІЯ – надходження секрету ендокринних клітин безпосередньо в крові.

ІННЕРВАЦІЯ – двобічний зв’язок органів і тканин організму з ЦНС, який відбувається за допомогою нервових волокон аферентних (доцентрових) і еферентних (відцентрових) та забезпечується нервовими імпульсами.

ІНСТИНКТ – цілеспрямована пристосувальна діяльність організму, зумовлена природженими механізмами; відбувається під впливом біологічних потреб (внутрішніх та зовнішніх).

ІНСУЛІН – гормон бета-клітин панкреатичних острівців (острівців Лангерганса) підшлункової залози, який бере участь у регуляції вуглеводного обміну.

ІНТАКТНИЙ – не втягнутий у будь-який процес досліду тощо.

ІНТЕГРАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ НЕЙРОНА – здатність нейрона об’єднувати приймання збудження, обробку його з використанням генетичної та набутої пам’яті і забезпечувати певну послідовність збуджень.

ІНТЕГРАЦІЯ – функціональне об’єднання різних структурних елементів, фізіологічних механізмів, взаємоупорядкування їх і узгодження в процесі історичного та індивідуального розвитку живих систем різних рівнів організації.

ІНТЕЛЕКТ – відносно стійка структура розумових здібностей особи, детермінованої біологічно та соціально.

ІНТЕРОРЕЦЕПТОР – численна група рецепторів, розміщених у внутрішніх органах, що сприймають подразнення. ІНТЕРОРЕЦЕПЦІЯ – приймання та перероблення інформації, яка виникає в результаті збудження інтерорецепторів.

ІРРАДІАЦІЯ – поширення збудження чи гальмування від місця їх первинного виникнення.

ІШЕМІЯ – зменшення припливу крові до органа, тканини або ділянки тіла внаслідок зменшення  або припинення припливу артеріальної крові.