Вступ

 Актуальність теми

 Сучасна демографічна ситуація і дані статистичних прогнозів свідчать про те, що у найближчі десятиріччя буде наростати кількість людей похилого та зрілого віку у загальній популяції, це вимагає від суспільства вирішення нових завдань щодо забезпечення потреб старіючого організму і соціально-економічних наслідків старіння населення. За даними Міністерства статистики України категорія людей від 60 років і старше склали 20,1% від загальної чисельності населення.

Демографічне старіння населення пояснюється поєднанням комплексу факторів – досягненнями медицини та успіхами охорони здоров’я, які дозволяють покращити здоров’я старіючого  населення (А.С. Мелеїт’єв і співав., 2000 р.). Ці ж автори підкреслювали, що важливо жити довго, зберігаючи здоров’я, працездатність та творчу активність.

 Відома давньогрецька приказка «Semestus ipra ests morbus» - старість сама по собі хвороба. В наш час це положення суперечливе, однак із віком кількість хвороб лише зростає.

Як відзначали Н.М. Емануель і співвав. (1999 р.), старіння, не являючись хворобою, створює передумови для розвитку різної вікової патології  і може бути представлене як поступовий перехід від оптимального стану здоров’я до стану з очевидними ознаками патології.

А.С. Мелеїт’єв, Є.І. Гусєв та ін.. (2000 р.)  відмічали, що особливостями стану здоров’я осіб старших вікових груп є:

1. Патологічна враженість: за даними асамблеї ООН  у 80-86 % осіб старшого віку є хронічні захворювання, серед яких виділяються захворювання серцево-судинної системи, органів дихання, ШКТ, діабет, хвороби центральної нервової системи, у гінекологічних хворих окрім цього – остеопороз на фоні гормональних порушень.

2. Чисельність  хвороб із хронічним перебігом.

3. Поєднаний вплив вікових та патологічних змін  в організмі, що призводить до  «атиповості» клінічних проявів захворювання.

4. Виражене зниження адаптаційних та функціональних резервів організму, яке викликає хронічний перебіг захворювання.

Завдяки прогресивному розвитку сучасної медицини біологічний вік часто не відповідає хронологічному. Це  призвело до того, що у всіх галузях хірургії виконуються оперативні втручання у осіб старших вікових груп.  За  даними ВООЗ, за останні 10 років їх питома вага збільшилася з 3,5 до 8 %  та продовжує зростати. Будь-які операції, у тому числі й гінекологічні, в осіб старших вікових груп пов’язані з певним ризиком,  при цьому частіше мають значення не лише вікові зміни, але й тягар екстрагенітальних захворювань, який збільшується у міру збільшення віку.

В умовах сьогодення  у структурі різних методів лікування генітальної патології хірургічний складає близько 40% (И.Б. Вовк и соавт., 2005;

И.З. Гладчук и соавт., 2007). Зважаючи на це профілактика післяопераційних  тромбогеморагічних та гнійно-запальних  ускладнень була й залишається однією з найактуальніших проблем  оперативної  гінекології.