ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

 

Аналіз протиепідемічної роботи у регіонах бойових дій свідчить про необхідність широкого використання вакцин, сироваток, бактеріофагів, імуномодуляторів та інших засобів профілактики інфекцій. Проте використання їх повинно бути науково обґрунтованим і відповідати практичним рекомендаціям. Прикладом прийняття рішення з недостатньо вивченого питання може бути “синдром Перської затоки”, яким страждало 6 % (30 тис. із 0,5 млн) американських військовослужбовців – учасників війни у Перській затоці та близько 1,3 % (500 із 40 тис.) британських.

Здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду у військах регламентується Законом України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” з урахуванням специфіки відомства.

Протиепідемічні заходи у військах проводяться з метою збереження здоров’я військовослужбовців, запобігання виникненню інфекційних захворювань особового складу і регламентуються офіційними документами (бойові статути, настанови, керівництва, інструкції).

Протиепідемічні та санітарно-гігієнічні заходи організовуються і проводяться безпосередньо у військових частинах, медичних установах і підрозділах, на етапах медичної евакуації, серед особового складу, який прибуває для поповнення, серед населення, в районах дислокації військ, серед військовополонених, на об’єктах тилу і безпосередньо на місцевості, де розташовуються війська. У їх організації та проведенні беруть участь медичні й немедичні сили та засоби.

Медичні сили та засоби:

військова медична служба;

санітарно-епідеміологічні установи й підрозділи;

епідеміологи в органах управління медичною службою;

етапи медичної евакуації (з їх оснащенням), запаси майна на медичних складах.

Немедичні сили та засоби:

частини, заклади і підрозділи військового, армійського й фронтового тилу;

хімічні та інженерні війська;

командування й управління виховної роботи;

особовий склад.

Їх роль і функції полягають у безпосередньому виконанні протиепідемічних і санітарно-гігієнічних норм і правил, що пов’язані з розташуванням, харчуванням, водопостачанням, умовами військової служби, похованням загиблих. Крім того, вони організують і здійснюють режимно-обмежувальні заходи (обсервацію і карантин), санітарну обробку, ветеринарно-санітарні, дезінфекційні й деякі інші заходи.

З метою вирішення завдань, що стоять перед санітарно-епідеміологічним управлінням (СЕУ), формуються пересувні санітарно-епідеміологічні групи (ПСЕГ). Для надання автономності ПСЕГ до них входять і підрозділи забезпечення: засоби зв’язку, кухня, електростанція, додаткова автотехніка.

Принципи проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів у військах у воєнний час такі:

1 Профілактична спрямованість діяльності військово-медичної служби відповідно до аналізу й прогнозу епідеміологічної обстановки у військах і на займаній території з урахуванням особливостей сучасних бойових дій.

2 Здійснення протиепідемічних заходів у військах усіма засобами військово-медичної служби із залученням санітарно-епідеміологічних установ для виконання більш складних завдань і проведення спеціальних заходів.

3 Комплексність проведення заходів з профілактики і ліквідації інфекційних захворювань з виділенням головних заходів, які забезпечують у конкретних обставинах кращий результат.

4 Плановість в організації і проведенні протиепідемічних заходів.

5 Відповідність характеру й обсягу протиепідемічних заходів оперативно-тактичній і медичній обстановкам. Зміст і обсяг протиепідемічних заходів повинні сприяти виконанню військами завдань або не перешкоджати їх виконанню.

6 Використання найпростіших методів і прийомів для діагностики та профілактики інфекційних захворювань і їх стандартизація (уніфікація).

7 Максимальне наближення протиепідемічних сил і засобів до епідеміологічно неблагополучних районів і ліквідація епідемічних осередків на випадок їх виникнення.

Особливості організації протиепідемічних заходів лікарями-епідеміологами у воєнний час:

відсутність епідеміологічних відділів у штаті санітарно-епідеміологічних установ;

наявність лікарів-епідеміологів у складі підрозділів санітарно-епідеміологічного закладу без виділення їх в окрему групу не забезпечує проведення епідеміологічного аналізу в достатньому обсязі та зводиться до обмежених поточних заходів;

досвід протиепідемічного забезпечення бойових дій в Афганістані свідчить про необхідність здійснення порівняльного аналізу санітарно-епідеміологічного стану військ і районів їх дій у минулому та зараз;

звуження епідеміологічного аналізу призводить до зниження якості та ефективності СЕР;

зменшення обсягу епідеміологічного аналізу погіршує можливості впливу на епідеміологічну ситуацію й ускладнює прийняття рішення начальником санітарно-епідеміологічного закладу;

для прогнозування змін в епідемічній ситуації необхідно проводити епідеміологічний аналіз у повному обсязі з урахуванням реально існуючих кліматичних, бойових технічних та інших умов, рівня медичного забезпечення військ і можливостей лабораторного підтвердження гіпотез.

Таким чином, усе це зумовлює необхідність формування групи фахівців-епідеміологів для цілеспрямованого виконання епідеміологічного аналізу.

Надзвичайні ситуації можуть супроводжувати або випереджати такі заходи:

1 Попереднє виявлення різних хвороб, за якими вже здійснюється нагляд, і таких, що потребують особливого контролю в період катастрофи (недуг, передавання яких може змінюватися внаслідок катастрофи; захворювань, які вже викликали епідемії в даній місцевості; хвороб, якими органи охорони здоров’я особливо занепокоєні незалежно від імовірності виникнення локальних спалахів).

2 Вибір найбільш чутливих показників. При цьому рекомендується навіть дещо нехтувати їх специфічністю на користь чутливості. Мається на увазі регулярне швидке повідомлення про підозрілі випадки, опираючись лише на особливості клінічного перебігу. Так, в осередках холери у комплексі заходів цілком необхідним є поточний оперативний аналіз захворюваності на гострі кишкові інфекції з проносом ще до їх етіологічного розшифровування. Так само в осередках чуми – аналіз випадків захворюваності лімфаденітом і пневмоніями.

3 Зміни способу сповіщення про хвороби. Звичайні прийняті форми і частота сповіщення не завжди відповідають умовам критичних ситуацій. Використання оперативних засобів зв’язку (телефон, посильний), а також частіша (бажано щоденна) звітність до координуючого центру є частиною спеціальних заходів, передбачених у плані невідкладних дій служб санепідемнагляду й охорони здоров’я.

4 Поширення і застосування отриманих даних. За умов, які виникають у зв’язку з надзвичайними ситуаціями, особливого значення набуває невідкладне й широке розповсюдження епідеміологічної інформації. Насамперед це стосується ситуацій, які пов’язані зі спалахами інфекційних хвороб. Великий позитивний досвід у цьому плані вже накопичений ВООЗ, яка видає “Щотижневик епідеміологічної статистики”. Такий самий позитивний досвід мають і США, які видають “Щотижневик захворюваності й смертності від інфекційних хвороб”. Необхідно мати на увазі, що регулярне розповсюдження одержаної інформації має практичну мету для прийняття рішення щодо проведення протиепідемічних заходів на тій чи іншій території.

Для визначення конкретних протиепідемічних заходів повинні враховуватись особливості різних видів катастроф (природних, пов’язаних з діяльністю людини та ін.) і вплив усього комплексу факторів екстремальних ситуацій на санітарно-епідеміологічну обстановку та епідемічний процес при кожній інфекційній хворобі.

Як відомо з досвіду ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії, аварії на ЧАЕС та інших катастроф, такими основними факторами можуть бути:

руйнування комунальних об’єктів (систем водозабезпечення, каналізації, опалення та ін.);

різке погіршення санітарно-гігієнічного стану території за рахунок зруйнування хімічних, нафтопереробних та інших промислових підприємств, наявності трупів людей і тварин, продуктів розкладу тваринного й рослинного походження;

масове розмноження гризунів, поява епізоотій серед них і активізація природних осередків;

інтенсивні міграції організованих і неорганізованих контингентів людей;

підвищення сприйнятливості людей до інфекцій;

погіршання роботи мережі санітарно-епідеміологічних і лікувально-профілактичних закладів, наявних у зоні катастрофи ще до її настання;

необхідність надання допомоги місцевим закладам і проведення заходів серед населення.

У цих складних умовах впливу екстремальних факторів особливого значення набуває вміло організоване управління протиепідемічною роботою.

Управлінська діяльність повинна охоплювати три основні етапи: інформаційне забезпечення, аналіз отриманих даних (оцінку обстановки) і безпосередньо організацію протиепідемічної роботи. Зазначені етапи будуть реалізовуватися у всіх періодах діяльності медичної служби: за повсякденних умов (підготовчий період); при загрозі виникнення катастрофи; у період проведення протиепідемічних заходів безпосередньо в районі лиха; при ліквідації віддалених епідемічних наслідків епідемічних наслідків катастрофи.

Щоб бути у постійній готовності до ліквідації наслідків катастрофи, медична служба з’єднань, частин і спеціалісти санітарно-епідеміологічних установ повинні завчасно (до виникнення екстремальної ситуації) відпрацювати комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності та якості протиепідемічної роботи, насамперед інформаційне забезпечення. У цей період повинні бути заздалегідь розроблені інструкції для органів управління, визначені форми оперативного обліку та звітності інфекційної захворюваності, запропоновані критерії оцінки санітарно-гігієнічного і санітарно-епідеміологічного стану об’єктів, таблиці використання протиепідемічних сил і засобів, а також підготовлені топографічні карти (схеми) для населення.

З усіх періодів найскладнішим і трудомістким є той, під час якого організовуються і проводяться протиепідемічні заходи для ліквідації наслідків катастрофи. На шляхах пересування організованих і неорганізованих контингентів з метою створення протиепідемічних бар’єрів організовуються санітарно-контрольні пункти (СКП). Для їх роботи виділяють спеціалістів із санітарно-епідеміологічних установ (епідеміологи, бактеріологи, інфекціоністи, лаборанти, дезінфектори). Вони організовують виявлення, ізоляцію й госпіталізацію інфекційних хворих, проводять дезінфекційні заходи, мікробіологічне обстеження осіб, які потрапили під ризик зараження, а також їх екстрену профілактику та санітарну обробку за епідеміологічними показаннями. З цією метою на СКП повинні мати: дезінфекційно-душову техніку, лабораторні укладки, засоби профілактики інфекційних захворювань (вакцини, імуноглобуліни, бактеріофаги, антибіотики та ін.), запас дезінфекційних препаратів. СКП у своїй роботі взаємодіють з подібними формуваннями Міністерства охорони здоров’я, які можуть бути розгорнуті на залізничних вузлах (ізоляційно-пропускні пункти та ін.).