1.2. Гіпогалактія в сучасному акушерстві.

В даний час загальновизнано [131], що оптимальним харчуванням для дітей першого року життя є грудне вигодовування. У дітей цього віку мається фізіологічна форма адаптації до жіночого молока, вироблена в процесі філогенезу. Грудне вигодовування являє собою своєрідний етап, що полегшує дитині перехід від гематотрофного до лактотрофного, а потім і до звичайного харчування [133]. Материнське молоко - видоспецифічне, що дає можливість кожному індивіду реалізувати власні програми біологічного, генетичного й інтелектуального розвитку. Грудне молоко не тільки забезпечує унікальний захист від інфекцій і алергій, але і сприяє формуванню власної імунної системи дитини [114].

Дослідження останніх років [135] виявили наявність схованого імунологічного ризику у дітей, що вигодовуються штучно, у порівнянні з немовлятами, що вигодовуються грудьми. При першому варіанті помітно частіше в дитинстві зустрічаються випадки діабету, раку, гранульоматозної хвороби, запалення середнього вуха в поєднанні з проблемою ортодонтичних дефектів. При цьому, була відкрита наявність у жіночому молоці факторів виконуючих специфічні імунологічні функції, що сприяють виробленню специфічних антитіл до хвороботворних мікроорганізмів. Дуже важливим фактом є вміст у грудному молоці ряду вірусних фрагментів, що стимулюють чутливість специфічних антитіл у дітей.

В умовах сучасної екологічної І соціальної кризи, при високій частоті соматичних захворювань у матерів, організм новонароджених дітей має недостатньо зрілу імунну систему. Це виявляється зниженням активністі функціонального стану Т - і В - лімфоцитів, моноцитів, системи комплементу і показників місцевого імунітету. Для органів шлунково- кишкового тракту немовляти характерні морфофункціональна незрілість і нездатність повного забезпечення захисту організму дитини від впливу збудників кишкової інфекції. Дефіцит місцевого імунітету в органах травної системи немовляти компенсується протективними компонентами материнського молока, що є одним із джерел захисту травного тракту дитини проти бактеріальної і вірусної інфекції в період адаптації до умов зовнішнього середовища. Виняткове значення мають і білкові фактори: імуноглобуліни, лізоцим, лактоферин, система комплементу, що утворюють єдину функціональну "протибактеріологічну систему". Здатність грудного молока за допомогою вищеописаних механізмів регулювати процес адгезії мікроорганізмів на поверхні клітин кишечнику забезпечує становлення нормальної мікрофлори травного тракту дитини і перешкоджає заселенню його патогенними й умовно- патогенними мікроорганізмами.

Природне вигодовування відіграє важливу роль у процесах розвитку психоемоційних взаємин між матір'ю і дитиною.

Сформовані в процесі природного вигодовування психофізіологічні зв'язки і відносини матері і дитини залишаються довічною основою внутрішньосімейних відносин.

Грудне вигодовування позитивне впливає і на здоров'я матері. У першу чергу, сприяє нормальному плину післяпологового періоду (зменшує ризик кровотеч, субінволюції матки, гнійно-септичних захворювань) [60]. В даний час по достоїнству оцінена роль грудного вигодовування в плануванні народжуваності. Деякі дослідження відзначають [132], що годівля грудьми подовжує інтервал між вагітностями і знижує природну фертильність. Також воно сприяє профілактиці новоутворень молочних залоз і органів репродуктивної системи.

За останні роки у всіх країнах світу відзначається збільшення частоти гіпогалактії від 26% до 80% [133] причому установити рівень порушення лактації досить нелегко, оскільки це залежить від можливості обліку всіх жінок, що при відсутності об'єктивних причин нездатні виробляти молоко в достатній кількості. Частота гіпогалактії залежить від цілого ряду медико-соціальних причин. Дефіцит молока в післяпологовому періоді найбільш часто виявляється у жінок з вираженими відхиленнями в соматичному і психологічному статусі, причому в них найбільше часто діагностується пізня вторинна гіпогалактія - 83,1%, ранній вторинний дефіцит молока в - 9,8% випадків, а на частку первинної гіпогалактії приходиться 7,1%. Результати інших досліджень показують, що при ранньому прикладанні немовляти до грудей матері частота гіпогалактії складає 25%, а при більш пізньому - зростає до 30% - 100% . Гіпогалактія має продовження при наступних пологах у 71,4% випадків.

Частота гіпогалактії зростає в післяпологовому періоді: до 6 місяців вона виявляється в 90,6% жінок, а до 12 - відповідно в 97,1% обстежених. При аналізі залежності розвитку гіпогалактії від ступеня важкості пізнього гестозу було виявлено, що частота гіпогалактії досягає 100% при важких формах даної патології. Аналогічна закономірність характерна для жінок, вагітність яких протікала на тлі анемії різного ступеня тяжкості. Так, при важких формах у 85% жінок виявлена гіпогалактія четвертого ступеня [122].

При аналізі впливу серцево-судинної патології на стан лактації виявлено, що ізольовані неускладнені вади серця (дефект міжшлункової, міжпередсерцевої перегородки, відкрите овальне вікно й ін.) сприяють порушенню лактації в 31 - 32,8% спостережень [133].

Згідно з сучасними даними гіпогалактією вважається знижена секреторна функція молочних залоз у період лактації. При цьому, у залежності від причин і сприятливих факторів, розрізняють первинну і вторинну гіпогалактію. По термінах розвитку виділяють ранню (розвивається в перші 10 діб після пологів) і пізню (розвивається більш ніж через 10 діб після пологів) гіпогалактію. При оцінці ступеня недостатності молока стосовно добової потреби дитини виділяють 4 ступеня гіпогалактії: І - дефіцит до 25%; II - до 50%; III - до 75% і IV ступінь - дефіцит грудного молока більш 75% [133].

Причини гіпогалактії є відображенням усієї складності регуляції лактації. Фактори, що впливають на кількість та якість секретуємого молока, розділяють на медичні і соціальні [134]. При цьому, вони в більшості випадків тісно взаємозалежні і переплетені, що перешкоджає визначити ступень значення кожного з них.

На думку деяких авторів [135] нейрогений стрес є однією з найпоширеніших причин розвитку гіпогалактії, тому що викликає психоемоційну напругу в зв'язку з кортиколізацією усіх вісцеральних функцій у людини. Тому гіпогалактія розвивається на тлі підвищення секреції стресорних гормонів у період лактогенезу породілей. Серед основних причин розвитку стресових ситуацій вищевказані автори виділяють: неуважне відношення до породіллі в ранньому післяпологовому періоді, відсутність навичок і досвіду в налагодженні процесу годівлі, прикладання немовляти до грудей з боку медичного персоналу як пологового відділення так і персоналу відділення немовляти; хвороби матері і дитини.

Серед основних факторів, що сприяють розвитку вторинної гіпогалактії, виділяють екстрагенітальну патологію (захворювання серцево-судинної й ендокринної систем, наявність в організмі осередків хронічної інфекції, захворювання шлунково-кишкового тракту й ін.). У жінок з порушенням лактаційної функції в більшості випадків має місце поєднана соматична патологія, унаслідок чого тривалість лактації не перевищує трьох місяців [126]. На думку цих же авторів істотну роль відіграють захворювання репродуктивної системи; обтяжений акушерський анамнез і ускладнений плин вагітності, особливо гестозами, хронічною фетоплацентарною недостатністю й анемією середньо-важкого ступеня.

Деякі дослідники [129, 130] серед причин розвитку гіпогалактії виділяють аномалії пологової діяльності, патологічну крововтрату й оперативні втручання. Вони спираються на той факт, що при розродженні підвищується рівень катехоламІнів у ядрах гіпоталамуса, а це приводить у свою чергу до зменшення синтезу пролактину в гіпофізі і сприяє порушенню функціонального стану лактації.

Основними "плодовими" причинами порушення лактації є недоношенність, затримка внутрішньоутробного розвитку, пологовий травматизм, уроджені вади розвитку щелепно- лицьової області дитини, переношенність, інтрамніальне інфікування й ін. [121, 122].

Як свідчать дані сучасної літератури [133] порушення лактаційної функції визначаються змінами функціонального стану матково-плацентарно-плодового комплексу. Секреторна функція молочних залоз у період лактації тісно пов'язана з функціональною активністю фетоплацентарної системи під час вагітності. Обсяг, тривалість і повноцінність лактаційного процесу визначаються станом системи мати-плацента-плід, тому що грудне вигодовування по суті являє собою трансформацію системи «мати-плацента-плід» у її постнатальний аналог «мати- молочні залози-грудне молоко-дитина». Конструкція системи змінюється (замість пуповини - сосок і захоплення його губами дитини), але зберігається її суть, а сам процес лактації знаходиться під контролем складного механізму нейрогуморальної регуляції. Фетоплацентарна система є новим органом ендокринної системи, яка відповідає за синтез і метаболізм основних гормонів, що забезпечують готовність молочних залоз до лактації [124], При цьому, кількісні і якісні показники лактації знаходяться в прямої залежності від ендокринної функції фетоплацентарної системи, особливо від кількості естрогенів, плацентарного лактогену і пролактину. Функціональний стан лобуло-альвеолярного апарату, що синтезує основні компоненти молока, регулюється насамперед статевими і плацентарними гормонами: естріолом, прогестероном, а також плацентарним лактогеном і пролактином. Причому, останній активно синтезується під час вагітності не тільки в гіпофізі матері і плода, але й у плаценті, а також забезпечує мамогенну, лактогенну І галактопоетичну дію жіночого організму. Передбачається [125], що рівень пролактину в крові вагітних жінок залежить від вмісту естрогенів. Підтвердженням цьому є той факт, що саме плацентарні естрогени викликають             збільшення             кількості

пролактинсинтезуючих клітин гіпофізу, унаслідок чого різко збільшується рівень пролактину в крові.

Отже, адекватна ендокринна функція фетоплацентарного

комплексу є основою для повноцінної лактації. У свою чергу, при ускладненому перебігу вагітності (внутрішньоутробне інфікування, гестози, загроза переривання вагітності, середньо- важкі форми гестаційної анемії та ін.) змінюється функціональна активність фетоплацентарної системи за рахунок порушення матково-плацентарного-плодового кровообігу. Цей процес має спочатку функціональний, потім декомпенсований характер [126], У першу чергу, відбувається констрікция спіральних артерій, уповільнення росту плаценти і поява ділянок некрозів, що приводить до зменшення васкулярізації кінцевих ворсин і зменшенню гормоноутворення в плаценті. У порівнянні з цим, у другій половині вагітності органічні зміни супроводжуються зниженням вмісту пролактину І естріолу, що надалі сприяє порушенню процесів становлення лактації і розвитку гіпогалактії. У післяпологовому періоді важливу роль у становленні лактації відіграють пролактиновий і окситоциновий рефлекси. Початковою ланкою для яких є роздратування рецепторного апарата ареоли І соска молочної залози, здійснюваного ротовим апаратом дитини під час її годування. Причому, тільки секреторна функція молочних залоз знаходиться в прямій залежності від тактильно-механічного роздратування відповідних переферичних рецепторів (соска й ареоли) і забезпечує адекватну функцію лактопоезу [127]. Дуже важливим моментом є те, що аферентна імпульсація, що виникає в нервових волокнах рецепторів соска й ареоли, надходить у гіпоталамус і стимулює секрецію пролактину з аденогіпофізу й окситоцину з нейрогіпофізу. Надалі, пролактин забезпечує секрецію молока, а окситоцин, діючи на міоепітеліальні клітини альвеол і тонких вивідних проток, змушує їх скорочуватися І

виводити молоко у великі молочні протоки і синуси [125].

Наявність інтраамніального інфікування призводить по порушення всіх ланок гомеостазу і розладах в механізмах нейро­гуморальної регуляції, в т.ч. й лактаційних механізмів і може призводити до розвитку як вторинної так і первинної гіпогалакт.

У нейромедіаторних механізмах, що забезпечують рефлекторне виділення молока, беруть участь холінергічні, дофамінергічні і норадренергічні нейрони. Холінергічна ланка частково забезпечує пресінаптичну стимуляцію дофамінової системи, що, як передбачається, сприяє періодичності виділення окситоцину і відповідно молока. У свою чергу, рефлекс молоковіддачи гальмується норадреналіном, опіоідними пептидами й адреналіном. Оскільки одним з основних патофізіологічних механізмів виникнення гіпогалактії є відсутність адекватної стимуляції рецепторів молочної залози жінки, що годує - важливим моментом є порушення постнатальної адаптації немовлят, особливо на тлі патологічних пологів [129]. Унаслідок неповного спорожнювання молочних залоз через неповноцінний смоктальний рефлекс порушуються процеси становлення лактогенезу з наступним розвитком гіпогалактії.

З метою ефективного прогнозування і ранньої діагностики гіпогалактії автори [121] рекомендують динамічне вивчення основних факторів ризику. У першу чергу вважаємо доцільним розглянути основні причини пізнього прикладання немовляти до грудей. Так, з боку матері виділяють наступні моменти: важкі інфекції і соматичне захворювання в стадії загострення чи декомпенсації; оперативне розродження; кровотеча в пологах;

важкі форми пізніх гестозів. Основними причинами з боку дитини є: середньо-важкі форми асфіксії немовляти; пологовий травматизм; гемолітична хвороба немовляти і глибока недоношенність. Однак, прийнятність цих показань носить явно дискусійний характер і вимагає подальшого наукового вивчення.

Серед основних "суто" медичних факторів ризику гіпогалактії варто виділити ранні і пізні гестози, фетоплацентарну недостатність і гестаційну анемію .                Велике значення для адекватного прогнозування гіпогалактії має наявність у вагітної екстрагенітальної патології. Причому, особливо несприятливими є захворювання серцево- судинної системи (вади серця, гіпертонічна хвороба й ін.), хронічні запальні процеси, ендокринні захворювання Й ін. [121]. Виявлена пряма корелятивна залежність між ступенем активності хронічних запальних захворювань, тяжкістю анемічного синдрому І частотою розвитку гіпогалактії.

Не менш важливими факторами ризику гіпогалактії є і "дитячі", що поєднують антенатальний і інтранатальний стан плода і немовляти, а також процеси постнатальної адаптації [124]. Найбільш інформативними є пізнє прикладання немовляти до грудей, оперативне розродження, і пуерперальні ускладнення. У більш пізній термін до гіпогалактії можуть призвести: ускладнений перебіг раннього неонатального періоду, захворювання матері, неправильний режим і часті стресові ситуаці. Разом з тим, проведений аналіз даних вітчизняної і закордонної літератури по питанню прогнозування гіпогалактії і пізнього прикладання новонароджених до грудей свідчить про відсутність ефективних методик, хоча їхня

необхідність на дійсний момент не викликає сумнівів.

Під гіпогалактією мають на увазі зниження секреторної здатності молочних залоз у період лактації, у результаті чого дитина не одержує адекватної кількості материнського молока. До основних ознак гіпогалактії варто відносити: занепокоєння дитини при відібранні від грудей; зниження частоти й об'єму сечовипускання - менше 10-15 разів на добу в перше півріччя життя, менше 6-10 разів - у другому півріччі; зменшення частоти і характеру дефекації в дитини - 1 раз на добу чи через 1-2 доби, убогий, інтенсивно жовтий чи зелений кольори; сплощена вагова крива; зменшення товщини підшкірно-жирового шару на животі, потім на кінцівках; поява ознак анемії (залізо- і білководефіцитної); зміна кольору шкіри і слизових оболонок; зниження тургору м'яких тканин; відсутність молока в грудях при зціджуванні після годівлі; недостатня добова лактація, з'ясована методом контрольного годування [127].

Істотну інформацію про рівень лактації дає огляд грудної залози (її форма, величина, розвиток венозної мережі, стан соска, кількість струмків відокремлюваного молока). Серед основних допоміжних методів діагностики гіпогалактії виділяють визначення температури тіла в пахвовій западині й у шкірній складці під молочною залозою. При повноцінній лактації температура тіла під молочною залозою на 0,5 градуси вище, у той час як при гіпогалактії ця різниця відсутня. У період лактації під впливом окситоцину спочатку виникає вазоконстрикція, що змінюється в наступному тривалою вазодилятацією, що призводить до вираженої гіперемії молочної залози. При аналізі температурних показників виявлено, що на початку акту смоктання відбувається зниження температури шкіри молочної залози на 0,2 - 0,5 градуси з наступним її підвищенням, а в процесі становлення лактації відбувається скорочення періоду зниженої температури.

Для ефективної діагностики гіпогалактії визначають стан гемодинаміки молочних залоз шляхом реографії [131].

Важливе діагностичне значення має аналіз ферментативної активності клітин молозива [102]. Вивчення міелопероксідазної активності нейтрофільних лейкоцитів, проведене з урахуванням стану лактації, показує високу активність ферменту при достатній лактації. У першу добу післяпологового періоду середній цитохімічний коефіцієнт склав 0,83, а в другій - 1,22. Для гіпогалактії характерно істотне зниження пероксидазної активності, що підтверджується в першу і в другу добу низьким середнім цитохімІчним коефіцієнтом: 0,42 - 0,85, а зниження пероксидазної активності лейкоцитів молозива відповідає порушенню секреторного процесу в молочній залозі. Крім того, при гіпогалактії відзначається значне зменшення рівня активності лужної фосфатази. При вивченні вмісту кислої фосфатази, що є маркером лизосом, була виявлена висока активність ферменту в соматичних клітинах і макрофагах молозива. Це поряд з високою активністю мієлопероксідази лейкоцитів, що відноситься до цитотоксичних факторів, указує на активність морфонекротичних процесів, що відбуваються в період лактогенезу.

Профілактика гіпогалактії являє собою цілий комплекс різних заходів, які необхідно здійснювати послідовно ще до настання вагітності, продовжувати під час гестаціоного процесу й у післяпологовому періоді, а закінчувати тільки до 10-12 - місячного віку дитини.

Так, перший етап містить у собі профілактику гіпогалактії, починаючи з пубертатного періоду в дівчинок і дівчин. У період внутрішньоутробного розвитку в пренатальному онтогенезі закладаються гормональні механізми регуляції репродуктивної функції. Необгрунтоване і безконтрольне застосування естрогених і гестагених препаратів у вагітних без обліку можливих порушень статевої системи в потомстві призводить до збільшення числа жінок з порушеннями лактаційної функції. Тому призначати вагітним синтетичні естрогени, а також гестагени необхідно з великою обережністю і тільки за суворими показниками. Причому, перевагу варто віддавати натуральним естрогенам, що менш токсичні і швидше метаболізуються в організмі матері і плода.

Дуже важливо забезпечити умови для гармонічного фізичного, психічного І статевого розвитку дівчинок в усі вікові періоди. Спочатку необхідно використовувати раціональне вигодовування (на першому році життя - природне), правильний режим дня, регулярні заняття фізичною культурою. Варто чітко виконувати всі необхідні заходи щодо профілактики рахіту, хронічних розладів харчування, анемії, ексудативного діатезу. У дівчинок дошкільного віку особлива увага повинна бути приділена діагностиці, профілактиці і лікуванню серцево- судинних (ревматизм, нейроциркуляторна астенія, вади розвитку серцево-судинної системи), алергійних (респіраторні алергози, харчова алергія, дерматоалергози), нефрологічних (пієлонефріти, гломерулонефріти, інфекції сечостатевої системи й ін.) і гастроентерологічних захворювань. Особливу роль варто приділяти своєчасному виявленню і санації всіх хронічних осередків інфекції (хронічний тонзиліт, сінусіти,

каріозні зуби).

У період статевого дозрівання важливе значення має становлення менструальної функції і розвиток молочних залоз. При відхиленні від нормального перебігу статевого дозрівання необхідно додаткове спостереження гінеколога й ендокринолога, а також проведення відповідної медикаментозної корекції. В усі вікові періоди необхідно суворо обґрунтовано підходити до призначення препаратів (кортикостероїди, анаболичні гормони, цитостатики, антиметаболіти й ін.), що роблять негативний вплив на процеси статевого дозрівання, репродуктивну і лактаційну функції.

Особливу увагу варто приділяти постійному контролю за станом здоров'я дівчин І жінок репродуктивного віку, особливо своєчасному виявленню і лікуванню запальних захворювань статевої сфери. При цьому повинна проводитися визначена робота з питань статевого виховання, планування родини, профілактиці абортів, ускладнень вагітності, а також по пропаганді здорового способу життя, попередження паління, алкоголізму, наркоманії і токсикоманії [111].

Під час вагітності необхідно раннє спостереження жіночої консультації з комплексним підходом до профілактики можливих акушерських і перинатальних ускладнень. Так, на антенатальному етапі важливу роль грають медико-соціальні заходи, спрямовані на пропаганду природного вигодовування: навчання в школах материнства, індивідуальні бесіди про переваги грудного вигодовування, підготовку молочних залоз до лактаційної функції, особливості зціджування молока й ін. [112]. Особлива увага повинна приділятися заходам щодо профілактики захворювань молочних залоз (тріщини сосків,

мастити).

При веденні вагітних жінок необхідні рання діагностика й адекватна оцінка супровідньої екстрагенітальної патології, а також основних акушерських ускладнень: анемії, ранніх і пізніх гестозів, загроз невиношування. Дуже важливим є своєчасна санація гострих і хронічних осередків інфекції, носіння патогенної й умовно-патогенної мікрофлори.

Важливе значення для нормальної функції молочних залоз і якісного складу молока має раціональне харчування вагітних, котре повинно бути повноцінним по калорійності і збалансованим по основним і есенціальним (незамінним) факторах, що включають білки і незамінні амінокислоти, жири, вітаміни і мінеральні речовини. Важливий також суворо диференційований підхід з урахуванням маси тіла, характеру трудової діяльності, енерговитрат, віку, клімато-географічних умов, часу року й інших соціальних аспектів. Харчування в першій половині вагітності повинне бути досить якісним, тому що саме в ранній термін (до трьох місяців) відбувається закладка основних органів плода, що вимагає достатньої кількості повноцінного білка. В другій половині вагітності в зв'язку зі швидким ростом вагітної матки і плода ці потреби збільшуються.

Вирішальним у становленні лактації є післяпологовий період. При цьому, відповідно до останньої декларації ВООЗ і ЮНІСЕФ, схваленої МОЗ України дії медичного персоналу пологового відділення повинні бути зосереджені на спільному перебуванні матері з дитиною [116]. Основну увагу варто приділяти раціональному веденню пологів і післяпологового періоду, зведенню до мінімуму акушерських посібників і операцій, а також обмеженню використання лікарських препаратів, що негативно впливають на становлення лактації.

Одним з основних аспектів профілактики гіпогалактії є раннє прикладання дитини до грудей матері. Так, перше прикладання немовляти до грудей матері необхідно проводити протягом перших 30-60 хвилин після народження. Надалі доцільним є режим вільного вигодовування з орієнтуванням на бажання дитини, що є максимально фізіологічним. При цьому, смоктальний рефлекс служить поштовхом для адекватного функціонування молочної залози, а в результаті інтенсивної переферічної імпульсації відбувається посилене вироблення лактогених гормонів.

Найбільш відповідальним періодом у становленні лактації є перші три доби післяпологового періоду, коли відбувається найбільш інтенсивне утворення пролактину. Для формування повноцінного окситоцинового рефлексу дуже важливим є повна впевненість матері в успіху грудного вигодовування. Серед негативних факторів даного рефлексу можна виділити такі, як психоемоційна напруга, больовий синдром і негативне відношення до грудного вигодовування.

Основними ознаками повноцінного окситоцинового рефлексу є: поколювання в молочних залозах до й у процесі годування дитини; лакторея при невербальному контакті матері з дитиною; виділення молока з молочної залози, що "негодує"; больові відчуття внизу живота, як наслідок інволюції матки протягом першого тижня пуерперального періоду; повільне глибоке смоктання і ковтання молока дитиною, що свідчить про його надходження в травний тракт [126].

Бажано перебування дитини разом з матір'ю в палаті інтенсивної терапії, що сприяє більш швидкій гормональній перебудові організму після пологів і становленню процесів лактогенезу і лактопоезу [127, 128].

У післяпологовому періоді першорядна роль у профілактиці гіпогалактії приділяється правильній техніці годівлі і зціджування молочних залоз [ 130].

Після акушерських операцій, коли жінка годує дитину в положенні лежачи, необхідно робити це з залози протилежній тій стороні, на якій знаходиться мати. Це сприяє найкращому відтоку секрету з зовнішньо-латеральних сегментів грудної залози, у яких найчастіше виникають лактостаз і мастит [131]. Надалі, комплекс заходів щодо профілактики гіпогалактії здійснюється безпосередньо матір'ю за участю дільничного педіатра протягом першого року життя [132]. Він включає правильний санітарно-гігієнічний режим, раціональне харчування, підтримку психоемоційного комфорту в родині, позитивний настрій жінки на тривале грудне вигодовування. При цьому, особливе значення має раціональне харчування матері, що годує, тому що від цього залежать біологічна цінність і кількість грудного молока.

Підтвердженням ефективності проведених профілактичних заходів, адекватної лактації і повноцінного грудного вигодовування є фізіологічне збільшення росту і маси тіла дитини, а також вікова відповідність психоневрологічного, соматичного і моторного розвитку [133].

Ефективність лікування гіпогалактії залежить від своєчасності діагностики і включає тривале і систематичне використання медикаментозних і немедикаментозних засобів, що дозволяють усунути основні причин виникнення і впливати на основні ланки патогенезу гіпогалактії [134].

Аналіз сучасних даних з літератури показує, що розробка нових методик лікування гіпогалактії ведеться в двох напрямках. Одне з них відноситься до розробки і застосування ряду лікарських препаратів, що переважно впливають на секрецію пролактину, а друге - зв'язано з подальшим розвитком немедикаментозних методів профілактики І лікування недостатності лактаційної функції [135].

Лікувальна тактика залежить від виду гіпогалактії. Так, з появою ранньої первинної гіпогалактії рекомендується призначення гормональних препаратів, причому патогенетично обґрунтованим є використання синтетичного окситоцину і його аналога дезаміноокситоцину чи сандопарту.

До препаратів, що стимулюють вироблення в організмі власного пролактину, відносяться метоклопромід (церукал) і піроксан. Так, церукал є блокатором дофамінергічних структур гіпоталамуса, а його застосування не тільки збільшує продукцію молока, але і поліпшує його імунобіологічні властивості. Показанням для використання препарату є гіпогалактія ІІ-І ступеня, причому його можна рекомендувати в будь-які терміни післяпологового періоду. Дуже важливим є той факт, що церукал не має токсичності і практично не переходить у грудне молоко.

Піроксан як - адреноблокатор знімає гальмування утворення пролактину, впливаючи на адренорецептори ЦНС і в той же час попереджає негативну дію надлишкової кількості катехоламинів на адренореактивні структури в молочній залозі. Піроксан особливо показаний емоційно лабільним жінкам, матерям що годують і які страждають гіпертонічною хворобою. Лактопоетичний ефект піроксану дозволяє рекомендувати його для лікування гіпогалактії, особливо для жінок, що перенесли пізні гестози.

Для лікування вторинної гіпогалактії частіше використовується метаболічна терапія [121]. Обґрунтуванням для цього є зростаюча потреба організму матері, що годує, у вітамінах і мікроелементах, а виникаючий відносний авітаміноз сприяє розвитку гіпогалактії. Перевага тут віддається біогенним стимуляторам, вітамінам і мікроелементам. На думку деяких авторів  найчастіше використовуються наступні препарати: апілак, що володіє тонізуючими властивостями, нікотинова кислота використовується для забезпечення повноцінного кровопостачання молочних залоз, ретинолу ацетат, токоферолу ацетат, аскорбінова кислота, тіаміну бромід, пірідоксин.

У комплексному лікуванні гіпогалактії успішно використовуються фізичні і фізіотерапевтичні методи.

Ультразвукова терапія є досить ефективною з використовуваних методів фізіотерапії. При цьому, галактопоетичний ефект досягається за рахунок посилення крово - і лімфообігу, обмінних і трофічних процесів у результаті мікровібрації клітин і тканин. Можливо що посилений потік імпульсів, що виникає в молочній залозі під дією ультразвукового випромінювання, досягає гіпоталамо- гіпофізарной області і викликає додаткове утворення гормонів лактогеного комплексу. Впливу піддається молочна залоза, крім соска й ареоли.

Серед інших методів фізичного впливу рекомендується використовувати наступни: УФО молочних залоз, УВЧ,

електрофорез з нікотиновою кислотою.

Вібраційний масаж здійснюється за допомогою електромагнітного вібраційного приладу.

Одним із методів лікування гіпогалактіїї є іглорефлексотерапія. Обґрунтуванням даної методики є те, що вегетативна нервова регуляція в породілей з гіпогалактією характеризується зниженням загального тонусу, відносно високим порогом збудливості і нестійкістю адренергічного і холінергічного впливів з деякою перевагою першого. Іглорефлексотерапія впливає на медіаторний статус жінок, що годують, при цьому відбувається достовірне зниження рівня дофаміну і підвищення рівня серотоніну в крові, що очевидно, зв'язано з активацією серотонінергічних нейронів і стимуляцією вивільнення серотоніну під впливом акупунктури.

Досить широке застосування для лікування гіпогалактії одержав метод декомпресії молочних залоз [131]. До фізичних немедикаментозних методів стимуляції лактації і профілактики гіпогалактії можна віднести використання для виведення молока апаратів, що одержали назву молоковідсосів. В основу функціонування цих апаратів покладений вакуумний принцип. Крім вакуумного компонента маються тактильна стимуляція і розтягання ареоли молочної залози. Серед допоміжних методів лікування гіпогалактії ефективна також фітотерапія. Так, деякі лікарські рослини стимулюючи впливають на лактацію, їх механізм дії обумовлений вмістом ефірних олій, що дратуючи чуттєві нервові закінчення на шляхах виділення, викликають лактогений ефект. Рекомендується вживання настоїв наступних лікарських рослин (васильок, буркун, клен звичайний, кропива дводомна, материнка звичайна, меліса, морква посівна, кріп). їх

можна призначати окремо чи в різних сполученнях.

Таким чином, як свідчать дані вітчизняної і закордонної літератури проблема гіпогалактії є однією з найбільш актуальних у сучасному акушерстві. Також, дослідження проблеми ВУІ по данним літератури свідчить про все ще недостатньо вивчені фактори ризику виникнення, шляхи інфікування плода, клінічна картина проявів інфекційного процесу у матері і плода, не розроблений алгоритм пренатальної діагностики даної патології.

Незважаючи на значне число наукових праць не можна вважати всі питання цілком вирішеними. Так, на нашу думку, одніє. з найменш вирішених задач є прогнозування і профілактика гіпогалактії в жінок з високим ризиком інтраамніального Інфікування, чому і присвячене дійсне наукове дослідження.